пʼятницю, 30 жовтня 2020 р.

Мультимедійний дайджест «Мистецько-краєзнавчі маршрути рідним краєм»-4: Опішне

Шановні користувачі, сьогодні пропонуємо Вам четверте число мультимедійного дайджесту «Мистецько-краєзнавчі маршрути рідним краєм». Нагадуємо, що це спільний проєкт відділу мистецтв ПОУНБ імені І. П. Котляревського та факультету технологій та дизайну ПНПУ імені В. Г. Короленка. І сьогодні ми «Мандруємо Опішнею».




Опі́шня (місцева назва — Опі́шне) — селище міського типу Зіньківського району Полтавської області України. 

Опішня — одне з найдавніших поселень на Полтавщині. Згідно з археологічними знахідками, виявленими на околицях селища, ця територія була заселена ще у добу неоліту. Саме у неолітичний час набуває широке використання керамічного посуду.

Звідки походить назва селища?

Відповідь на це питання варто шукати у науково-популярному виданні «Нариси з історії міста Опішне козацької доби». 


63.3(4УКР-4ПОЛ)
Щ 61
Щербань, Анатолій Леонідович.
    Нариси з історії міста Опішне козацької доби / А. Л. Щербань, О. В. Щербань. - Х. : Країна мрій, 2011. - 176 с. - 4000 экз. - ISBN 978-966-461-635-2 : 27.00 грн.
В книзі дарчий надпис авторів





Його автори, Анатолій Щербань та Олена Щербань, стали першими дослідниками історії Опішного у період ХVII – XVIII століть.

«…Питання походження назви Опішного, як і більшості інших населених пунктів України, досить складне, але цікаве. Про це свідчить значна кільксть дослідницьких спроб  віднайти її корені. 1889 року, одним із перших, свою думку з цього приводу висловив статист та історик Віктор Василенко. Стверджуючи, що правильна назва населеного пункту «Опішнє»,  він виводивїї від слова «опішитися»…

"…Детально вивчаючи ранню історію Опішного, - пишуть автори, - ми зробили висновок, що питання походження назви цього поселення однозначно вирішити нині не можливо. По-перше, досі достименно не відомо, коли вона виникла – нам вдалося віднайти найдавніші її згадки лише в документах 1640-1650-тих років. По-друге, невідомо представники якого етносу її дали – у заселенні Опішного доби пізнього середньовіччя брали участь українці, поляки і, можливо, білоруси. По-третє, в найдавніших відомих нам джерелах вона звучить по-різному. В польських – «Опочински» («Opoczinski»). В російських лише лише одноразово – 1646 року – «Опошнін», а пізніше - включно «Опошня». Найдавніші україномовні джерела подають назви: місто «Опушле», «Опушленськоє», «Опошне», город «Опушлинський». Надзвичайно цікавим для розуміння тодішньої самоназви місцевих мешканців є лист «опушлянськго» отамана Леска Носа від 19 травня 1658 р. Назва міста в ньому згадується в таких відмінках: «пуд Опошним», «в Опошном»….

…Висловимо ще одну вірогідну версію походження назви Опішного. І досі в білоруській мові побутує слово «апошній» у значенні «останній». Опішне певний час було останнім населеним пунктом по дорозі з Миргорода на Слобожанщину…».

Більш детально теорії походження назви населеного пункту та інші історичні факти - читайте у книзі. 

Варто зазначити, що автори видання наголошують, що відповідно до історичного аналізу, українською мовою потрібно писати Опішнє, а не Опішня, на чому вперше наголосив 1889 року Віктор Василенко і за що  вже понад 20 років бореться Олесь Пошивайло.

Тож, Опішня/Опішне - це селище, відоме не лише за межами ближніх кордонів, а й в усьому Світі, перш за все, як гончарна Мекка України.



У листопаді 1986 року був заснований Музей гончарства, який у 1989 року набув статусу Державного музею-заповідника українського гончарства, а в 2001 — статусу Національного. 

Музей-заповідник українського гончарства:

https://www.youtube.com/user/YurkaMuzey

https://opishne-museum.gov.ua/

До складу Національного музею-заповідника належить Музей мистецької родини Кричевських, присвячений творчому доробку видатної мистецької династії. Музей розташований у будинку, зведеному 1916 року за проектом архітектора Василя Кричевського та технолога-кераміста Юрія Лебіщака у стилі українського модерну.

Для збереження пам'яті про видатних земляків-гончарів відкриті меморіальні музеї-садиби славетної майстрині О. Селюченко та гончарської родини Пошивайлів. 

Відомі майстри: І. Білик, В. Омеляненко та М. Китриш нагороджені премією імені Д. Щербаківського, а М. Пошивайло премією імені І. Нечуя-Левицького. 1999 року трьом опішнянським майстрам — Білику І. А., Китришу М. Є., Омеляненку В. О. — присуджена Національна премія імені Т. Шевченка. 

Учасниці конкурсу Bodypaint перед виходом на сцену.

Експозиція на виставці-продажі в рамках фестивалю «Здвиг-2011».

З 1999 року кожного першого тижня липня під час святкування Національного дня гончара у селищі проходить тиждень Національного гончарного воздвиження «Здвиг». Його мета  — створити національний культ гончарства.

11 березня 1986 року в Опішному, за дорученням Ради Міністрів України, засновано Музей гончарства. Через три роки (03.11.1989) прийнято урядову постанову про формування на його базі Державного музею-заповідника українського гончарства — етно-мистецтвознавчого науково-дослідницького і культурно-освітнього закладу, національної гончарської скарбниці України. 2001 року Музею-заповіднику надано статус національного. З 2016 року — член Національного комітету міжнародної Ради музеїв «ІСОМ». Нині заклад постає Всеукраїнським центром дослідження, збереження й популяризації гончарської спадщини України.



Музей-заповідник володіє найбільшою в Україні колекцією творів народних майстрів-гончарів та художників-керамістів (близько 55000). У ній представлено творчі досягнення мистців усіх історико-етнографічних регіонів України, провідних національних шкіл художньої кераміки. Не мають аналогів у країні та за її межами й музейна Національна галерея монументальної та садово-паркової глиняної скульптури, Галерея символічних панно провідних художників-керамістів і гончарів України та інших країн.


 В рамках туристичної подорожі можна відвідати наступні музеї Опішного:

 Меморіальний музей-садиба гончарівни Олександри Селюченко

У будинку Олександри Селюченко в Опішні по вул. Губаря, 29 був створений Меморіальний музей-садиба, де й досі зберігаються глиняні іграшки, інструменти, речі повсякденного вжитку, які оточували майстриню за життя. Інститут керамології, який є відділенням Інституту народознавства НАН України, займається вивченням спадщини народної майстрині.

Меморіальний музей-садиба славетної гончарки Олександри Селюченко почав функціонувати в 1988 році на правах відділу Музею гончарства в Опішному. Після смерті народного майстра в недоторканому вигляді був збережені подвір'я, надвірні споруди, інтер'єр житла, предмети побуту та творчі роботи.

У фондах музею зберігаються 1095 глиняних творів Олександри Селюченко. Гончарна бібліотека прийняла на зберігання особисту бібліотечку: книги, журнали, каталоги, буклети, листи, щоденники, спогади та фотографії.



Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів

Меморіальний музеей-садииба гончарської родини Пошивайлів відкрито 24 липня 1999 року в Опішному, як структурний підрозділ Національного музею-заповідника українського гончарства, було відкрито Меморіальний музей-садибу гончарської родини Пошивайлів. Він постав як результат збиральницької діяльності подружжя опішненських гончаря й гончарки-малювальниці – Гаврила (1909–1991) та Явдохи (1910–1994) Пошивайлів, які на початку 1970-х років створили перший в Україні приватний музей гончарства, що і став його основою.





  Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа

Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа – це один із підрозділів Національного музею-заповідника українського гончарства, який було відкрито 1 липня 2010 року. Це перший в Україні Меморіальний музей-садиба українського філософа, де вповні збереглися особисті речі видатного вченого, зібрана ним колекція творів народного мистецтва, іконопису, живопису.

Експозиція Музею-садиби налічує 696 унікальних глиняних творів відомих гончарів Опішного, у тому числі Івана Білика, Михайла Китриша, Гаврила Пошивайла, Григорія Тягуна, Василя Омеляненка, Трохима Демченка, Олександри Селюченко. Ці вироби оздобили неповторною мальовкою славетні малювальниці, зокрема Зінаїда Линник, Параска Біляк, Мотрона Назарчук, Явдоха Пошивайло. З-поміж розмаїття опішненської кераміки є і твори власника збірки – Леоніда Сморжа. Колекцію вчений збирав понад 40 років. Багато творів існують лише в одному екземплярі, оскільки виготовлені на його замовлення. Окрім кераміки, до збірки увійшло чимало вишитих українських чоловічих і жіночих сорочок, рушників і скатертин. Близько ста писанок, зібраних ученим у різних регіонах України, вражають яскравою кольоровою гаммою й багатою символікою.Леонід Сморж також захоплювався збиранням творів іконопису. Більшість живописних полотен, які увійшли в експозицію Музею-садиби, є копіями картин відомих художників, виконаними власником колекції. Інші полотна подаровані вченому відомими українськими мистцями.Особисті речі колекціонера, представлені в експозиції Музею-садиби, відображають смаки й уподобання їхнього власника. Значна кількість різноманітних фотографій свідчить про захоплення Леоніда Сморжа фото- і кіномистецтвом. Він також багато подорожував, спілкувався з цікавими людьми. У Музеї-садибі зберігається приватна бібліотека вченого, що налічує близько 3000 книг, серед яких є рідкісні видання.


  Музей мистецької родини Кричевських

Найвидатнішою гончарською спорудою України нині є так званий «Будинок Кричевського-Лебіщака», що знаходиться у всесвітньо відомому центрі народної художньої культури України, загальновизнаній столиці українського гончарства — містечку Опішному Зіньківського району Полтавської області. Споруда призначалася для діяльності в ній Опішнянського гончарного показового пункту Полтавського губернського земства.

Одним із культурологічних феноменів в Україні була діяльність у будівлі гончарних шкіл, а згодом артілі, заводу «Художній керамік». Фактично вона стала осердям понад столітнього розвитку вітчизняного гончарного шкільництва.



Продовження у другій частині номеру.


Немає коментарів:

Дописати коментар