Виставка «Вишиванка, як оберіг духовності і самоствердження»

З 30 липня до 29 серпня у відділі мистецтв діяла виставка старовинної вишивки із приватних колекцій «Вишиванка, як оберіг духовності і самоствердження», присвячена 26-ї річниці Незалежності України. Відомий полтавський колекціонер Юрій Меліхов, а також Тетяна Гостєва, Тетяна Соліна, Олена Хорошун, Любов Мошура, Віра Саранцева та Юлія Крамарєва – власники старовинних рушників, сорочок, серветок, представили ці реліквії на виставці.

Романтику моря – 200!

29 липня 1817 року у Феодосії, у бідній вірменській сім'ї народився хлопчик, якому судилося стати відомим художником. Картини геніального Івана Айвазовського визнані усім світом. Ім’я його добре знайоме не тільки мистецтвознавцям, але й звичайним людям. Творча кар’єра митця тривала 60 років! Він – рекордсмен у практиці світового живопису. Написав 6 тисяч самих лише картин. А ще Айвазовський – автор графічних малюнків, акварелей, сепій. Його полотна прикрашають музеї та приватні зібрання по всьому світу. Айвазовський брав участь у більш як 120-ти художніх виставках, понад половина з яких були персональними. Відомий мариніст та баталіст, він також працював в інших жанрах: створював портрети, міфологічні та релігійні картини. Ніколи не малююючи з натури, він над своїми картинами працював у майстерні.

Всі знають Айвазовського як автора багатьох чудових картин на морську тематику. Дійсно, на його полотнах – переважно море, але приваблювали художника й українські мотиви. Він малював Дніпро, степ, чумаків. Сам Іван Костянтинович вільно розмовляв українською мовою. У Венеції познайомився з Миколою Гоголем. 

Окрім слави художника, Айвазовський відомий також як колекціонер, меценат, живописець Головного морського штабу, професор та почесний член Імператорської академії мистецтв та академій мистецтв в Амстердамі, Римі, Парижі, Флоренції та Штутгарті.

Давид Бурлюк – забутий представник українського футуризму

До маловідомих українських художників зі світовими іменами, які нам варто знати, належить ім'я Давида Давидовича Бурлюка, який народився 21 липня 1882 р. на хуторі Семиротівщині Харківської губернії (нині с. Рябушки Лебединського району Сумської області). Він – нащадок давнього козацького роду. Закінчив Сумську гімназію, навчався у Казанській художній школі, Одеському художньому училищі, у Мюнхені у майстерні Віллі Діца, майстерні Ашбе. Пізніше вчився у Парижі у приватній академії Кормона. Пройшовши періоди захоплення модерними мистецькими течіями, епатажний Бурлюк стає ідеологом футуризму як у живописі, так і в літературі. У 1917 р. відбулася в Самарі його дебютна малярська виставка. Через два роки виходить його єдиний поетичний збірник «Лисіючий хвіст» (в Кургані). Сприйнявши з захопленням революцію 1917 р., Давид Бурлюк прижитися в більшовицькій країні не зміг. Тому 1920 р. емігрував до Японії, написав близько 300 картин на японські мотиви. Протягом 1920-1921 років відбувся ряд виставок у Токіо, Осаці, Кіото, Йокогамі та в інших містах Японії. 

Потім виїхав до США, де працював у галузі малярства та поезії, видавав поетичні та прозові твори. Митець брав участь у виставках, займався фотомистецтвом. У 1950-х рр. у Хемптон-Бейс (Лонг-Айленд) Бурлюк відкрив приватну мистецьку галерею та заснував журнал «Колір і рима». Перебуваючи в еміграції, Давид Давидович не раз підкреслював своє українське походження: «Україна була і залишається моєю Батьківщиною. Там лежать кістки моїх пращурів, вільних козаків, які змагалися в ім’я слави, сили і волі... Україна у моїй особі має свого найвірнішого сина...». Сам себе вважав нащадком хана Батия, представляясь «татарсько-запорізьким футуристом». Батьківщині присвятив митець картини: «Святослав», «Запорожці у поході», «Козак Мамай», «Рибалки», «Тарас Шевченко». 

Помер Д.Д. Бурлюк 10 лютого 1967 року у Нью-Йорку. Його прах, згідно заповіту, було розвіяно над водами Атлантики. Посмертно його обрали членом Американської Академії мистецтв. Картини та малюнки Д.Д. Бурлюка знаходяться в музеях і приватних колекціях всього світу. У Нью-Йорку навіть діє меморіальний музей Д. Д. Бурлюка. В Україні ж у музеях і приватних збірках збереглося лише 35 робіт Д. Бурлюка. Деякі з його художніх полотен є в Сумському художньому музеї. Основна частина творів Д. Бурлюка зберігається у меморіальному музеї художника у Нью-Йорку. Є також у Росії, країнах Європи, в Японії, Канаді. А всього написав митець майже 30 тисяч картин.

Ще декілька цікавих фактів про митця. По-перше, про Бурлюка поет Володимир Маяковський писав, що саме той зробив його поетом: «Він видавав щодня 50 копійок. Щоб писати, не голодуючи». А спогади Давида Бурлюка про футуризм і Маяковського становлять великий інтерес. По-друге, 4 грудня 2007 на лондонських торгах аукціонного будинку Sotheby's був встановлений український рекорд. Картина Давида Бурлюка «В церкві» була продана за $650 000. Це при тому, що її стартова ціна склала лише 160 тисяч. По-третє, за часів хрущовської відлиги Давид Давидович зробив спробу повернутися в культурне життя України. 1962 р. він надіслав такого листа: «Дорогі друзі – директорат музею; я, Давид, Маруся (дружина) і наш художній директор можемо привезти на Україну в Київ у ваш музей виставку Бурлюка – 80-річчя – та його друзів – видатних американських художників. Добре було б цю виставку організувати на рідній землі Бурлюка Україні...». Але комуністичний Мінкульт рішуче відмовив «емігранту». Виставка доїхала до Праги, де пройшла з великим успіхом. А от в Україну крізь залізну завісу так і не пробилася.

Виставка живопису «Літні мотиви» полтавської художниці Тетяни Лимар

З 26 липня до 21 серпня у відділі мистецтв ПОУНБ ім. І.П. Котляревського експонувалися твори молодої полтавської художниці Тетяни Лимар. Свою виставку мисткиня назвала «Літні мотиви». Всі картини виконані у техніці олійного живопису. Це вже друга виставка Тетяни Лимар в нашій бібліотеці. Перша була у 2014 році, за нею була виставка в Диканьці, бо Тетяна звідти родом. А потім були численні виставки і в Полтаві, і в Харкові, і в Києві. 

Відеосюжет про відкриття виставки можна переглянути на сайті телеканалу «Місто. Новий погляд».

Концертна програма Світлани Метлицької «Вечір прекрасного»

23 липня у відділі мистцтв відбулося справжнє свято для шанувальників камерної музики! Концерт під назвою «Вечір прекрасного» підготувала Світлана Метлицька – колишня випускниця Полтавського музичного училища імені М.В. Лисенка, а нині – студентка 4-го курсу Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського. Світлана Метлицька – вокалістка, лауреат всеукраїнських конкурсів, володіє меццо-сопрано дуже красивого, соковитого і оксамитового звучання. Саме такий голос має широке застосування на оперній сцені і в різних напрямках музики.

Світланою були виконані твори Г.Ф. Генделя, Дж. Перголезі, Ф. Шуберта, Р. Шумана, О.С. Даргомижського, П.І. Чайковського та Ж. Массне. Слухачі ж переконалися в тому, що ій підвладні всі секрети справжнього італійського бельканто. 

Яскравим музичним подарунком для учасників творчого заходу став виступ Ліліани Деркач – учениці 1 класу Полтавської міської школи мистецтв «Мала академія мистецтв» імені Раїси Кириченко. Юна скрипалька виконала «Неаполітанську тарантеллу»; п’єси С. Лобеля; Ф. Скопа; О. Гоноболіна. Концертмейстер – Тетяна Прауліна, викладач школи мистецтв «Мала академія мистецтв» імені Раїси Кириченко. Ведуча заходу – Тетяна Циплюк, викладач школи мистецтв «Мала академія мистецтв» імені Раїси Кириченко. Куратор заходу – Галина Вікторова, завідувач відділу мистецтв.

Літературно-мистецький вечір «Філософія життя і творчості»

16 липня з нагоди ювілею української акторки театру та кіно, Народної артистки України і Радянського Союзу, Героя України Ади Роговцевої відділом мистецтв ПОУНБ ім. у літературній вітальні бібліотеки був проведений літературно-мистецький вечір «Філософія життя і творчості». Ада Миколаївна святкує свій 80-й день народження. І цифр вона не приховує. Як і зморшок. Як сказала колись (крилато) італійська акторка Анна Маньяні фотографам: «Не приховуйте моїх зморшок, вони мені надто дорого дісталися...». «Наша» Ада Миколаївна каже майже так: «Я ніколи не приховувала свій вік. Чого тут викручуватися, хитрити, якщо в енциклопедії і так все про мене написано!». 

У доробку Ади Роговцевої понад 100 ролей у театрі та не менше у кіно. І майже всі – головні. Вона відома, шанована, її люблять мільйони людей. Розповідь про легенду театру і кіно супроводжувала презентація. У день народження Ади Роговцевої були згадані цитати актриси, які якнайкраще пояснюють її «філософію життя». 

Емоційну атмосферу вечора підтримали солістка ансамблю пісні і танцю України «Лтава» Віра Мотчана та вокаліст Андрій Шевченко. У їх виконанні звучали музичні твори. 

Валентина Миколаївна Поліщук читала вірші Ади Роговцевої. 

Завершився захід чудовим виступом лауреата всеукраїнських конкурсів, студентки НМАУ ім. П.І. Чайковського Світлани Метлицької. Акомпанувала Тетяна Циплюк – викладач Полтавської міської школи мистецтв «Мала академія мистецтв» ім. Р. Кириченко.

Захід, присвячений ювілею актриси, залишив слід у душах і в пам’яті присутніх. Адже Ада Миколаївна Роговцева – Жінка, Талант, Актриса на всі часи. Ікона краси і елегантності. 

Літературно-мистецький вечір підготувала і провела головний бібліотекар відділу мистецтв Інна Загребельна.

100 років автору першого концерту для бандури та симфонічного оркестру – М.В. Дремлюги

15 липня 2017 року – 100 років від дня народження українського композитора, педагога, музично-громадського діяча, члена Національної спілки композиторів України, народного артиста України Миколи Васильовича Дремлюги – представника академічного напряму в українській музиці. У 1946 р. він закінчив Київську консерваторію, в 1949 р. – аспірантуру. Із 1978 р. Дремлюга – професор кафедри композиції та інструментовки Київської консерваторії (Національна музична академія України). Більше 50 років Микола Васильович викладав історико-теоретичні предмети – гармонію, музичний аналіз, музичну літературу, оркестровку, читання партитур, хорову аранжировку, із 1966 р. – композицію. У 1993 р. композитор отримав звання народного артиста України. Микола Дремлюга – автор монументального циклу із 4-х симфонічних поем під загальною назвою "Батьківщина", написав 6 симфоній, 3 симфонічні поеми, 8 концертів для різних інструментів (фортепіано, труби, бандури, скрипки, гобоя) із симфонічним оркестром. Створив значну добірку творів для фортепіано, серед яких – віртуозний концерт для фортепіано з оркестром (1963 р.), в основі якого – українські народні мелодії. Створював камерно-інструментальними творами для віолончелі, скрипки, гітари, гобоя в супроводі фортепіано. Багато у нього вокальних творів: ораторія, кантати, сольні та хорові пісні (понад 40); пісні для дітей (понад 60); романси та поеми (понад 100) на слова І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, П. Воронька, Д. Павличка, О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Буніна. Микола Дремлюга писав романси на вірші та сонети Мікеланджело, Шекспіра, Петрарки, Міцкевича, Хайяма та ін. Його концертний репертуар для бандури вважається цінним внеском в розвиток української музики. А перший в історії української музики концерт для бандури та симфонічного оркестру (1981 р.) Миколи Дремлюги є обов'язковим твором на вітчизняних та міжнародних конкурсах бандуристів. 

Цікаво, що п’єса композитора для бандури під назвою «Дума» була використана у фільмі «Пропала грамота». Імовірно, режисер Іван Миколайчук був певен, що це народна дума. Вершина творчості Миколи Дремлюги – симфонія «Пам'яті жертв голодомору 1932-33 років в Україні», за яку він отримав Державну премію імені Тараса Шевченка в 1998 р. Микола Дремлюга помер 18 грудня 1998 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Найвидатніший оперний бас сучасності відмічає 70-річний ювілей

Анатолій Іванович Кочерга у липні 2017 року святкує 70-річний ювілей. Український оперний співак – найкращий оперний бас України та східної Європи, один із найвидатніших басів сучасності, народний артист СРСР та УРСР, лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка, соліст Київського, Віденського, Мюнхенського оперних театрів. Виконує вокальні партії української класики та світового оперного мистецтва, українські народні та авторські пісні. Еталоном вокального мистецтва вважаються записи партії Бориса з опери «Борис Годунов» та «Танців смерті» Мусоргського. Володар чудового голосу, який з роками набув ще більше глибини та виразності, Анатолій Кочерга має драматичний талант, який він з успіхом втілює на сцені. А народився майбутній великий співак 1947 року в селі Самгородок Козятинського району Вінницької області. У 1960-х роках разом з родиною переїхав до м. Погребище. В дитинстві мріяв стати інженером, як його батько. Але після закінчення Погребищенської школи вступив спочатку до вечірньої музичної школи, а пізніше і до Вінницького музичного училища. Потім була Київська консерваторія, котру закінчив у 1973 р. Свою кар’єру Анатолій Кочерга розпочав у Київському театрі опери та балету (соліст з 1972 року). Його репертуар включав усі найголовніші партії басу. У 1975-1976 роках стажувався у «Ла Скала». У 1989 році отримав Державну премію УРСР за виконання партій у оперних виставах «Борис Годунов» Модеста Мусоргського, «Дон Карлос» Джузеппе Верді та «Мілана» Георгія Майбороди. 

Анатолій Кочерга був другим після Шаляпіна, хто зробив аудіозапис «Бориса Годунова». Цю роботу було відзначено медаллю Світової академії музики. Анатолій Іванович – український патріот, завжди підкреслює своє походження і постійно повертається в Україну. На фірмі «Мелодія» він записав кілька платівок з українськими народними піснями, співав їх також і на концертах. Сам він каже: «Я тільки працюю за кордоном. Хоча мені постійно пропонують залишатися за кордоном. А я не хочу. Я їжджу на роботу… На всіх афішах, практично всіма мовами світу написано, що я – з України. І я пишаюся цим». 

У 1998 році у Мехіко на А. Кочергу вчинив напад грабіжник, простреливши співаку ногу. Втім вже за тиждень він виступав у Мексиканській опері у інвалідному візку.
У відділі мистецтв до ювілею Анатолія Кочерги був підготовлений перегляд літератури «Опера – це храм душі його».

«Батько медицини» Гіппократ про мистецтво

Один з найвідоміших афоризмів про мистецтво належить лікарю. Так, саме Гіппократ (460-370 до н. е.) – великий давньогрецький мислитель, основоположник сучасної медичної етики, якого традиційно називають «батьком медицини», є автором вислову «Життя коротке, мистецтво – вічне» (із латинського «Аrs longa, vita brevis»). Названий крилатий вислів у скороченому варіанті зустрічається вперше в одному із «Діалогів» давньоримського філософа Луція Аннея Сенеки «De brevitate vitae». Видатний український письменник Іван Франко дав свій варіант цього крилатого вислову:

 Життя коротке, та безмежна штука 

І незглибиме творче ремесло. 

Слова Гіппократа часто вживають у тому розумінні, що твори мистецтва живуть довше, ніж їх автори.

Марку Шагалу – 130!

З нагоди 130-річчя від дня народження Марка Шагала – одного з найвідоміших представників художнього авангарду ХХ століття працівники відділу мистецтв ПОУНБ ім. І.П. Котляревського підготували книжкову виставку «Поміж небом і землею». На ній представлені найбільш цікаві матеріали про творчий шлях і долю митця, чиї роботи сьогодні на аукціонах продаються за шалені гроші. Марк Захарович Шагал (Мойше Шагал, або Мовша Хацкелевич Шагалов; 1887-1985 рр.) народився в єврейскій родині в містечку Ліозно поблизу Вітебська. Його батько Хацкл-Мордхе був торговцем оселедцями, а мати Фейге-Іте тримала власну лавку. До 13 років хлопчик займався вдома, пізніше став відвідувати початкову єврейську школу. У 1900 р. вступив до Вітебської гімназії. 

У 1906 р. навчався образотворчому мистецтву в художній школі вітебського живописця Ю.М. Пена. У 1907 р. він відправляється до Санкт-Петербургу, де навчається спочатку в Рисувальній школі Товариства заохочення мистецтв, яку очолював М.К. Реріх, а потім – в приватній художній школі під керівництвом Л. Бакста. Марк Шагал працював ретушером, малював дні й ночі безперервно. Пише знамениті картини «Похорон» та «Народження». 

Саме у Вітебську Шагал познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка стала його єдиною музою. Белла Розенфельд – дочка заможних вітебських ювелірів. Вони одружилися 25 липня 1915 року. Любов до Белли – головна тема полотен Шагала («День народження» (1915 р.), «Вікно на дачі» (1915 р.), «Белла і Іда біля вікна» (1916 р.), «Над містом» (1918 р.), «Прогулянка» (1918 р.). Дочка Іда стане згодом біографом і дослідником творчості свого батька. В роботах Шагала паризького періоду відчувається вплив Пікассо, Матісса. Але творчість художника вже тоді відрізнялась неповторною індивідуальністю. В 1914 році Шагалу іде додому, у Вітебськ, на весілля сестри. І хоча він розраховував залишитися там на три місяці, але вийшло довгих вісім років: почалася війна, потім революція... 1922 року він переїхав до Франції, де прожив більшу частину свого життя. Картини Шагала – містичні, загадкові і водночас такі рідні та провінційні. Він часто повторював тематики, витягнуті з єврейського життя та фольклору. У своїх картинах часто використовував квіткові символи та символи тварин. Тому вони такі казкові та легкі. 

У його творчості багато полотен й на біблейську тематику. «Я не бачив біблію, вона мені приснилася», казав художник. Ілюстрації Шагала до Біблії, які він створив з кінця 1920-х до середини 1970-х років, були названі «Біблейським посланням Марка Шагала» («Цар Давід», «Пісня Пісень», «Жовте розп'яття» (1943). В Ніцці навіть для виставки робіт цього циклу спеціально відкрили музей. 

Шагал розробляв декорації і костюми для балетів, виконав фрески для театру «Метрополітен-опера». 12 вітражних стекол Шагала, які символізують сімейства Ізраїлю, були показані в Парижі та Нью-Йорку. Після цього вони були встановлені в медичному центрі Хадасса в Ізраїлі. Ілюстрував Шагал безліч книг, включаючи «Мертві душі» нашого земляка М.В. Гоголя. Художник зазнав світової слави ще за життя. Унікальність його в тому, що кожен період творчості митця цікавий по-своєму, але всі роботи Шагала легко впізнавані. 

У 1973 році в Ніцці відкрито музей його робіт. В останні роки Марк Шагал вже не писав картин, повністю присвятивши себе літографіям. Займався монументальними видами мистецтва: мозаїкою, керамікою, скульптурою, вітражами. Зробив близько 1200 квадратних метрів вітражів для соборів Реймса, Меца, Цюріха, села Кент біля Лондона. Марк Шагал помер 28 березня 1985 році у прованському місті Сен-Поль-де-Ванс.