вівторок, 3 листопада 2020 р.

Мультимедійний дайджест «День культури Японії»

Щороку 3 листопада в Японії відзначають День культури або Бунка но Хі (Bunka no Hi). Тому, принагідно, поговоримо про мету цієї традиції Країни Вранішнього сонця, яка полягає у «любові до свободи і миру, розвитку культури». Зберігаючи свою культурну спадщину і повагу до національних традицій, Японія єдина країна у світі, яка за державним устроєм є Імперією. Населення цієї країни з великою шаною відноситься до культу Імператора.

Святкування Дня культури було затверджено в 1948 Законом про національні свята Японії і замінило день народження імператора Мейдзі, який відзначався в цей день раніше.


Саме завдяки Муцухіто (122-му імператору Японії Мейдзі) та його революційним реформам, ця країна на сьогодні досягла такого прогресу у різних сферах і продовжує вражати Світ стабільним розвитком та ствердженням своїх позицій.

За посиланням пропонуємо переглянути науковий допис Н.В. Беседіної «Повоєнні реформи та становлення представницької демократії в Японії»:

http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/1891/1/Besedina.pdf

Після смерті Імператора японський уряд спорудив велике синтоїстське святилище Мейдзі в Токіо, де вшановуються божества Імператора та його дружина Імператриці Шьокен.


Відповідно до Указу Президента України від 11.01.2017 №1/2017 «Про оголошення 2017 року Роком Японії в Україні» з метою активізації двостороннього співробітництва, зміцнення зв’язків між Україною та Японією, зближення двох культур та народів, відділом мистецтв ПОУНБ імені І.П. Котляревського було презентовано тематичну книжкову виставку із фондів «Загадкове мистецтво Японії» (для перегляду – тисніть на посилання):

http://www.m-kaleidoscop.ltava.org/2017/11/blog-post.html#more

Елементами Японської культури, що мають свою тисячолітню історію слід розглядати у наступних напрямах:

- Персоналії;

- Природа;

- Елементи матеріальної культури;

- Духовна спадщина.

Персоналії:

Самураї - військово-феодальний стан дрібних японських дворян. Самурайство зародилося ще в VIII столітті на сході країни. Першими представниками нового класу стали селяни та вільні мисливці, які на кордонах імперії шукали вільні землі. Протягом століть самураї грали видну роль в житті Японії. Був час, коли це он на чолі зі своїм сегуном фактично правив країною. Далі за посиланням:

https://sites.google.com/view/japan-es/%D1%81%D0%B0%D0%BC%D1%83%D1%80%D0%B0%D0%B9

Гейша. Слово «гейша» походить від японського слова «гейся», яке перекладається як «людина мистецтва», що підтверджує той факт, що справжні гейші – це не японський варіант жінки легкої поведінки або повії. Гейша – це жінка, основним завданням і ремеслом якої є створення атмосфери винятковості, значимості і відсутність проблем навколо того чоловіка, якого вона супроводжує в суспільстві. Далі за посиланням:

https://kozhen.in.ua/heishi-vse-shcho-vy-ne-znaly-pro-nykh/

Природа:

Сакура - декоративна вишня і національний символ Японії. Скороминущість, надзвичайна краса і швидка смерть квітів часто порівнюється з людською смертністю. Завдяки цьому квітка сакури глибоко символічний в японській культурі. Це чудо природи можна зустріти в Японії всюди: в гірських районах, по берегах річок, в міських і храмових парках. Далі за посиланням:

https://sites.google.com/site/sakurasimvolaponiie/

Сад каменів. Камінь є центром японської символіки в ландшафтному дизайні та інтер’єрі. Це пов’язано зі ставленням японців до цього матеріалу як до самого досконалого творіння природи. В японській традиції камінь символізує красу і велич природи. Великі камені асоціюються зі скелями, хвиляста поверхня гравію означає воду. Далі за посиланням:

https://stroyrec.com.ua/iaponskii-sad-kamen%D1%96v-f%D1%96losof%D1%96ia-priznachennia-pristr%D1%96i/


Елементи матеріальної культури:

Характерний стиль японської архітектури полягає в широкому використанні дерев'яних конструкцій, з масивними скатами дахів і тонкими стінами. Це все пов'язано з особливими умовами погоди Японії, з теплим кліматом частими дощами. Ще враховувалася і сейсмічність архіпелагу, яка актуальна і зараз. Далі за посиланням: 

https://dom.ukr.bio/ua/articles/5899/

Катана — історично, один з різновидів традиційних японських мечів, що використовувався самураями феодальної Японії. Сучасну версію катани інколи роблять з нетрадиційних матеріалів та в нетипові способи. Далі за посиланням:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B0


Духовна спадщина:

Релігійна ситуація в Японії відрізняється надзвичайною строкатістю, наявністю численних течій і традицій. Далі за посиланням:

https://osvita.ua/vnz/reports/relig/20176/

На сайті ОСВІТА. UA Ви можете ознайомитися із матеріалами про «Японські національні традиції»:

https://osvita.ua/vnz/reports/culture/10377/

Тема культури Японії викликає зацікавлення у студентської молоді в умовах сьогодення. 

            У збірнику матеріалів круглого столу «Актуальні проблеми культурології» ПНПУ імені  В. Г. Короленка 2020 р. (факультет технологій та дизайну, кафедра культурології та методики викладання культурологічних дисциплін) розміщені тези доповідей студентів, які ми пропонуємо нашим користувачам для ознайомлення:  

Валентина Закладна

МІСТО ТА МІСЬКА КУЛЬТУРА ЯПОНІЇ  

ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVI - XIX СТОЛІТЬ

Зростання торгівлі, розвиток ремесел, утвердження централізованої держави сприяли перетворенню міст на центри політичного й економічного життя країни. Великих міст в токугавській Японії налічувалося 17. Серед них найкрупнішими були — Едо, Осака, Кіото, Сакаї, Нагасакі.  Феодальні князівства все більше втрачали замкнутий характер. У XVII ст. у різних частинах країни склалися райони, що спеціалізувалися на виробництві певного виду продукції. Торгові компанії сприяли зміцненню зв’язків між окремими районами, втручалися в ремісниче виробництво. Купець-скупник постачав ремісників сировиною, скуповував готові вироби. Виступаючи посередником між ремісником і ринком, він диктував вид, якість, кількість продукції. У XVII ст. в окремих галузях виробництва виникли перші мануфактури, зароджувалися початкові форми капіталістичного підприємництва. Торговий капітал завойовував все більш міцні позиції в житті міста. Особливо великим впливом користувалися гільдії оптових торговців певним видом товарів або такі, що монополізували торгові операції в певній частині країни [1, с. 112]. Токугавський уряд оголосив «боротьбу з розкішшю» в країні. Заборонялося носіння шовкового одягу, золотих і срібних прикрас, будівництво просторих будинків. Усе це сприяло нагромадженню капіталів і утворенню багатих купецьких династій. Ремісники були організовані в цехи, які володіли монополією виробництва, мали чітку ієрархію і спадковість заняття ремеслом. Уряд надавав цехам певні привілеї і захищав їх монополію.  У цей же час формується міська інтелігенція — вихідці з різних станів: самураїв, купецтва і ремісників. Вчителі, художники, лікарі відчували постійний тиск з боку токугавського режиму, який прагнув обмежити можливості розвитку цього прошарку. Тому часто представники інтелігенції були виразниками невдоволення городян і часто очолювали виступи [3, с. 33]. 

До складу міського населення належали й самураї та монахи буддійських і синтоїстських храмів. У Японії було всього кілька незалежних від феодальної влади, самоврядних міст. До них відносилися Сакаї й Хаката, що зросли і розбагатіли на зовнішній торгівлі ще в XVI ст., Нагасакі — торговий центр, який тримав всю торгівлю з іноземцями, і Осака — «кухня країни». Однак, життя цих міст також зазнавало впливу чиновників, які прагнули збільшити податки на користь Сьогуна.  Усе це населення й створювало особливу міську культуру Японії, що об’єднала елементи культур придворної аристократії, військово-феодального дворянства, купецтва, ремісників та монахів. Культ аскетизму й сувора простота побуту, характерна для періоду становлення системи сьогунату, вже не відповідали уявленням і вимогам сучасності. Все виразніше проявляється потяг до розкоші, витонченості, що раніше були предметом осуду і навіть презирства. Значний вплив на формування естетичних принципів мало дзенське чернецтво, буддійські монастирі, багато з яких були тоді культурними, просвітницькими центрами. Важливою рисою нового естетичного ідеалу стало вміння бачити прекрасне в малому, самому буденному і повсякденному, цінувати не зовнішню й помітну яскравість, а приглушену красу простоти, що є внутрішньою сутністю предметів. Це найяскравіше проявилося в архітектурі та мистецтві конструювання садів. Таким чином, все це свідчило про те, що місто стає центром появи нової культури.  

Список використаних джерел:

1. Искендеров А. А. История Японии (1800–1945). Москва: Наука, 1995. 

2. Кузнецов Ю. Д., Новицкая Г. Б., Сирицин И. М. История Японии. Москва: Высшая школа, 1999.   


Олександр Зубченко 

СИМВОЛІКА ЯПОНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ЕПОХ НАРА ТА ХЕЙАН

Японська поезія — унікальний світовий феномен. На початку свого становлення вона зазнала впливу китайської культури. Багатство Китаю, високий рівень освіти істотно позначилися на формуванні усього японського мистецтва. 

У період японізації, що розпочався в добу Нара (710–794 рр.) і продовжився в епоху Хейан (794–1185 рр.), імператорський двір і майже вся тогочасна аристократія Японії відмовилися від китайської граматики, надаючи перевагу власній писемності [4]. Першим джерелом японської літератури була антологія поезії — «Манйошю» («Збірка міріад листя», приблизно 759 р.), написана новою японською протомовою — манйоганою. Розвиток манйогани започаткував становлення сучасної японської граматики — кана [6]. На основі цієї граматики згодом виникає нова віршована форма танка (коротка пісня), нині характерна для багатьох жанрів японської поезії. Танка мала свою структуру і фіксований порядок складів: 5–7–5–7–7. Форма танки іноді змінювалася, водночас загальна кількість складів у вірші мала залишатися незмінною — 31 [5]. У японській поезії епох Нара та Хейан домінує, притаманна китайській традиції, любов до краси природи. Водночас японці внесли у свою поезію властиве лише їм відчуття невблаганної швидкоплинності часу, що зробило її особливою. Усі класичні поетичні форми «Країни сонця, що сходить», незважаючи на різницю у їх ритмі чи розмірі, мали декілька спільних рис, насамперед — це зосередженість на теперішньому моменті буття [4]. У японській поезії склалася особлива система письма із застосуванням спеціальних сезонних слів-позначок — кіго, яка згодом набула значного поширення. Найбільш відомі зібрання кіго «Сайдзікі» та «Кійосе», фактично були збірками таких висловлювань [1]. За структурою вони мали п'ятичастинну форму: чотири з них відповідали порам року, а п’ята символізувала Новий рік. Використовувалася також класифікація: тварини, рослини, людська діяльність у різні періоди року [3]. 

У Японії епох Нара та Хейан існував календар, що складався із 24 сезонів (せっき секкі) з поділом на мікросезони (こ ко) — загалом 72. Кожний мікросезон мав свою назву. Рік тривав від «Початку Весни», 立春 Risshun до «Великого Холоду», 大寒 Daikan. Календар відтворював усі зміни, що відбуваються у природі протягом року: як земля прокидається, цвіте, плодоносить, а потім знову занурюється в сон [1]. Наприклад:  — Весна: 梅の花 ume-no-hana — квіти сливи, 桜 sakura — сакура (японська вишня), 鶯 uguisu — соловей, 東風 kochi — східний вітер [3];  — Літо: 子規 hototogisu — зозуля, 蝉 semi — цикада, 天の川 ama-no-gawa — Небесна ріка (Чумацький шлях), 向日葵 himawari — соняшник [4];  — Осінь: 紅葉 momoji — червоне листя, 菊 kiku — хризантема; 柿 kaki — хурма, 新酒 shin shu — саке нового врожаю [2];  — Зима: 鷲 washi — орел, 狐 kitsune — лисиця, 雪風 yukikaze — завірюха, 雪見 yukimi — споглядання снігу, який щойно випав [4]. До найяскравіших прикладів використання кіго належить 1356-й вірш із першої імператорської антології поезії «Манйошю» [5] — пісня юнака, який звертається до своєї коханої дівчини:  «Деревце момонокі, Що піднялося на гірській вершині, Чи буде давати воно плоди? — Одна людина запитала мене про це, Так, дивись, серце бережи!» [6]. У цьому вірші персикове дерево є метафорою коханої дівчини. Квіти персикового дерева — її кохання, а плоди — бажання взяти з нею шлюб. Невідомий поет не випадково застосовував таке порівняння. Описана у вірші подія відбувається навесні 11–15 березня, за японським сезонним календарем — це «Початок цвітіння персику» , мікроперіод 桃始笑 Momo hajimete saku [1; 3]. Цікавим також є приклад застосування кіго у пісні поета Арівара-ноНаріхіра (825–880) [4]: «Мисливця довгий шлях.  Сьогодні до зірки Оріхіме  Я попрошу дозволу на нічліг.  У мандрах моїх неодмінно  Прийшов я до Небесної річки» [4]. «Небесна річка», є алегорією Чумацького шляху, а зірка Оріхіме свідчить, що події відбуваються під час головного свята літньої пори — Танабат, яке проходить щорічно 7-го дня 7-го місяця за японським календарем [4]. У 172 пісні з імператорської антології поезії «Кокінвакашю» [6] автор використовує сезонні слова-позначки одразу двох пір року — літа й осені. 

«Ніби тільки вчора садили на полі розсаду – швидко час пройшов, і вже рисові колоски шелестять під вітром осіннім…» [5]. Наприклад, кіго «садити на полі рис» символізує початок літа. За японським сезонним календарем це могло відбуватися 25–29 квітня, коли припинялися морози і рисові саджанці починали проростати (мікросезон 霜止出苗 shimo yamete nae izuru). Фраза — «рисові колоски шелестять», навіть без згадування осені, дає зрозуміти про яку пору року йдеться [2; 4]. У японській традиційній поезії метафорам, алегоріям, порівнянням, омонімам (грі слів) завжди надавали великого значення. Висловлюючи свої почуття від споглядання циклічних змін у природі за допомогою кіго, японські поети вкладали у свої твори глибокий чуттєвий зміст і унікальність поетичного слова. Пронизані любов'ю до кожної миті земного буття вірші епох Нара та Хейан — унікальна літературна спадщина не лише Японії, а й усього світу.  

Список використаних джерел:

 1. Japan’s 72 Microseasons Nippon.com. URL: https://www.nippon.com/en/ features/h00124/japan%e2%80%99s-72-microseasons.html?cx_ recs_click=true (дата звернення: 20.04.2020). 

2. Kiyose-AUYUMN-. URL: https://web.archive.org/web/20110722071506/http:// haiku.cc.ehime-u.ac.jp/~shiki/kukai/kiyose-autumn.html (дата звернення: 19.04.2020). 

3. Kiyose -SEASON-. URL: https://web.archive.org/web/20110722071448/http:// haiku.cc.ehime-u.ac.jp/~shiki/kukai/kiyose-spring.html (дата звернення: 19.04.2020). 

4. Повесть о прекрасной Отикубо. Записки у изголовья. Записки из кельи переклад / перев. из старояпон. В. Маркова, М. Конрад, В. Санович. Москва: Ескмо, 2014. 656 с. 

5. Кокинвакасю. Собрание старых и новых песен Японии / перев. из старояпон. А. А. Долина. Санкт-Петербург: Гиперион, 2001. 432 с. 

6. Манъёсю. Собрание Мириад Листьев в 3-х томах. Москва: Наука, 1971. Том 1. Перев. из япон. А. Е. Глускиной. 683 с.   


Немає коментарів:

Опублікувати коментар