четвер, 11 січня 2018 р.

Ювіляри січня – корифеї театру та кіно

Великий перегляд літератури підготовлений у відділі мистецтв ПОУНБ ім. І.П. Котляревського (провідні бібліотекарі Наталія Прийма та Віра Саранцева). Він присвячений видатним діячам культури – ювілярам першого місяця зими і має назву «Корифеї театру та кіно». 
Світу мистецтва є що відмітити в січні. 2 січня народилась Галина Гілярівна Яблонська – українська акторка героїчного плану, відома громадська діячка. Народна артистка УРСР (1982 р.). Член Національної спілки театральних діячів України, актриса Національного академічного драматичного театру ім. І.Франка, володарка театральної премії родини А. М. Бучми «Бронек», Президент Міжнародної Ліги «Матері і сестри – молоді України», художній керівник Героїчного театру «Пам'ять».
Дебютувала 1936 року на сцені Вінницького державного театру в ролі Топсі в п'єсі «Хатина дяді Тома». Виступала в обласних театрах Могильова-Подільського, Вінниці, Дніпра, від 1951 в Київському театрі імені Івана Франка. 


Радянський і український кінорежисер, актор, народний артист України (1999), членкор Академії мистецтв України (2002), член Національної Спілки кінематографістів України Віллен Захарович Новак відзначив 80-річний ювілей 3 січня. Роботи режисера удостоєні нагород та премій ряду вітчизняних і зарубіжних кінофестивалів. Він поставив стрічки: «Ринг» (1973. Приз VI Всесоюзного кінофестивалю спортивних фільмів, Мінськ, 1976), «Камертон» (1979, т/ф, 2 с), «Вторгнення» (1980), «Третій вимір» (1981, т/ф), «Дві версії одного зіткнення» (1985), «В Криму не завжди літо» (1987), «Гу-га!» (1989), «Дике кохання» (1993, відео), «Принцеса на бобах» (1997, Гран-прі МКФ фільмів про кохання у Варні-97 (Болгарія) та ін.
6 січня виповнилося б 80 років кінорежисерці, сценаристці, актрисі Л.Ю. Шепітько, яка народилася і починала свою кінематографічну кар’єру в Україні. Вона ще в студентські роки вона знялася в кількох фільмах як акторка, в тому числі в «Поемі про море» (1958), початої Довженком та завершеною його дружиною, Юлією Солнцевою. Вже перший повнометражний фільм Лариси, а це була дипломна робота «Спека» (1963) за повістю Чингіза Айтматова «Верблюжі очі» був удостоєний премії за дебют на МКФ у Карлових Варах (1964). Популярність приніс її другий фільм – «Крила» (1966). Наступна робота – стрічка «Батьківщина електрики» (за мотивами розповіді Андрія Платонова) не була випущена на екран (картина вийшла тільки через 20 років, у 1987). 
У 1969 році Лариса Шепітько зняла свій перший кольоровий фільм: новорічну музичну казку «О тринадцятій годині ночі» (із такими відомими акторами, як Володимир Басов, Георгій Віцин, Зіновій Гердт, Спартак Мішулін, Анатолій Папанов та ін). 
Другу (й останню) кольорову картину «Ти і я» Лариса Шепітько знімала у 1972 р. за власним сценарієм (співавтор – Геннадій Шпаліков). На МКФ у Венеції режисерку нагородили за цю картину медаллю в конкурсі молодого кіно. 
Наступний фільм «Сходження» за повістю Василя Бикова «Сотников», який теж перебував на межі заборони, був відзначений головними призами Всесоюзного кінофестивалю в Ризі, а на міжнародному кінофестивалі в Західному Берліні фільм отримав Гран-прі «Золотий ведмідь», премії ФІПРЕССІ і екуменічного журі. У 1978 році Л. Шепітько запропонували увійти в журі Берлінського кінофестивалю. 
Режисерка готувала сценарій фільму «Матера» за повістю Валентина Распутіна «Прощання з Матерою». Зйомки повинні були проходити на озері Селігер. 2 липня 1979 сталася страшна аварія: кінознімальна машина на пустельному шосе врізалась у вантажівку, яка мчала назустріч. Життя Лариси Шепітько і членів знімальної групи обірвалося.

Одна з київських вулиць на Борщагівці носить ім’я видатного українського актора і режисера Гната Юри. По вулиці Ольгинській на будинку № 2, де проживав один з фундаторів і багаторічний художній керівник Національного академічного українського драматичного театру ім. І. Франка, народний артист СРСР Гнат Петрович Юра (1888-1966 рр.), встановлено меморіальну дошку його імені. А народився він 8 січня 130 років тому. Сценічну діяльність розпочав у 1904 році в аматорському гуртку. Через три роки дебютував як професійний актор у трупі С. Максимовича. Пізніше разом з Лесем Курбасом працював у львовському театрі, протягом 1917-1919 років був актором і режисером у київському Молодому театрі та державному театрі України ім. Т. Шевченка. 
Гнат Юра – один із засновників українського драматичного театру ім. І. Франка у Вінниці (з 1923 року – в Харкові, з 1926 року – Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка).
Як актор залишився найкращим у ролях: Терешко, Крамарюк («Суєта», «Житейське море» Івана Карпенка-Карого), Копистка («97» Миколи Куліша), Фігаро («Весілля Фігаро» П. Бомарше), Стьопочка Крамарюк, Бонавентура, Мартин Боруля («Житейське море», «Сто тисяч», «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого), Швейк («Пригоди бравого вояка Швейка» за Я. Гашеком), Освальд («Примари» Г. Ібсена), Калеб («У пущі» Лесі Українки) та в багатьох п’єсах. 
Активно знімався Гнат Юра на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О.П. Довженка та Київській студії науково-популярних фільмів (кінофільми «Прометей», «Кармелюк», «Тарас Шевченко», «Чисте небо», «Балада про солдата», «Пам’ять» тощо). Викладав з перервами в Київському Театральному Інституті (1938-1961 рр.). Писав літературні праці з питань театрального мистецтва: «20 років» (1940 р.), «Життя і сцена» (1962 р.), «Режисер у театрі» (1962 р.). 
17 січня – 155-річчя від дня народження К.С. Станіславського – відомого режисера, актора, педагога, теоретика театру. Неможливо переоцінити його особистість. Те, що Станіславський зробив для світового театру, залишається актуальним. Він створив систему акторського мистецтва, яка носить його ім'я – систему Станіславського, сформулював закони поведінки актора на сцені. 
За словами Станіславського, головне – це створити на сцені ілюзію живої дійсності. Митець вважав, що на сцені немає маленьких ролей, так само як і в житті цінний кожен чоловік. Режисер – автор фраз «театр починається з вішалки» (тобто у театрі важливо все) і «не вірю!» (саме так, за словами сучасників, режисер говорив під час репетиції акторам, домагаючись від них переконливої гри). 
Костянтин Сергійович написав книги «Робота актора над собою» і «Моє життя в мистецтві», якими й сьогодні користуються актори. 

120 років тому, 22 січня 1898 року народився режисер, сценарист, теоретик кіно і педагог Сергій Михайлович Ейзенштейн, чий фільм «Броненосець «Потьомкін» вважається найкращим фільмом усіх часів та народів. 
Хоч життєвий і творчий шлях Сергія Михайловича і не пов’язаний з Україною, але картина, яка увійшла в класику світового кінематографа, знімалася на Одеській кіностудії. В ній йде мова про історичні події, які відбувалися в Одесі. Пам’ятаєте найвідоміший епізод «Броненосеця «Потьомкіна»? Та сцена знята на так званих «потьомкінських» сходах. Цей фільм став першим кольоровим фільмом в історії. 
Ейзенштейн читав лекції у Європі, співпрацював із кінокомпанією Paramount Pictures. 


Перегляд «Корифеї театру та кіно» діятиме до кінця січня.

Немає коментарів:

Дописати коментар