««Безкінечний чай» – це документальний фільм , який був створений минулої осені і цієї весни.
Фільм – резюме…
Фільм – спогад про епоху (2016 р. – 2022 р.)…
Фільм про особливе місце – «червоний будинок»…
…про те, як все відбувалося.
Місце різноманітне по насиченості подій.
Це була не лише кафедра образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва ЛНУ ім. Тараса Шевченка, а й подієвий майданчик.
Місце, де народжувалися ідеї та ініціативи.
Фільм відтворює події із першого дня відкриття дверей до будинку… щоб оцінити і посприяти організації простору для навчання…
Чому назва «Безкінечний чай"?! Тому, що розмови і дозвілля були зігріті чаєм… Чай надихав і гуртував.
Отже, фільм про спільноту…
Фільм про місце…
Але життя в «…будинку» закінчилося і це є норма…»...
Зі слів доцента кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва ЛНУ ім. Тараса Шевченка Артура Арояна.
Спогади – це єдиний рай, з якого нас не можуть вигнати
ВідповістиВидалити(Камерний перегляд документального фільму «Безкінечний чай» про Червоний будинок у Полтаві на Соборності, який з 2016 по 2023 став кафедрою образотворчого мистецтва для студентів Луганського національного університету - у Відділ мистецтв ПОУНБ імені І.П. Котляревського, ідея одного з авторів фільму Артур Ароян)
На годину поринули у "світ, заповнений не твоїми спогадами", але від цього не менш щемно.
Аматорські зйомки про те, як обживали і одомашнювали абсолютно порожнє приміщення (де ніколи не було світла (!!!)) студенти з окупованого Донбасу і їхні викладачі. Яка атмосфера панувала у цих класах (тиші і спокою для переселенців, де можна просто бути у свій спосіб, відчиняти двері власної підсвідомості).
Але з часом це місце ескапізму (від англ. escape - втеча; втекти, врятуватись) перетворилося на подієвий майданчик і місце мистецької тусовки. (Мабуть так виглядає провінційний андеграунд)
Тут не лише вчилися малювати, а й грали (це треба бачити і чути), фотографували, знімали кіно. Бо інтер'єр відповідав часу з’явлення, наче готові мізансцени.
І - поринали у мистецтво чаювання – окрема і важлива сторінка студентського життя. Бо чай – це і посуд, і погода, і колектив…
Випускники роз’їзджаються (хто у Київ: «у Полтаві важко щось закінчити (як проект)»), хто на фронт (але : «культура не має згасати»).
«Прив'язуватися до місць - найгірше у житті», - оптимістично-бадьоро зтверджує гарна білявка, що прибула свого часу з Донбасу, а зараз не у Полтаві. Та голос дівчини аж бринить від тепер уже подвійних спогадів.