Книжкова виставка «Маруся Чурай – українська Сапфо»

У відділі мистецтв Полтавської обласної універсальної бібліотеки імені І.П. Котляревського діє книжкова виставка «Маруся Чурай – українська Сапфо»: до 400-річчя від дня народження Марусі (Марії Гордіївни) Чурай (1625-1653), напівлегендарної української народної співачки, поетеси, композиторки.

Ще й досі точаться суперечки: існувала реально Маруся Чурай чи це тільки легенда.

Маруся Чурай – українська народна співачка й поетеса. Жила в середині XVII ст. у Полтаві. Дочка урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая була вродливою і обдарованою пісенним даром. 

Документальних свідчень про Марусю Чурай не збереглося. Відомості про неї дійшли до нас з народних переказів та пісень, які вона складала. Її вважають автором пісень «Ой не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори», «Засвистали козаченьки» («Засвіт встали козаченьки») та інших. За легендами, у першій з них ідеться про трагічний кінець її кохання з козаком Грицем, якого вона після його зради отруїла.

Сюжет «Гриця» став основою для творів Л. Боровиковського («Чарівниця»), С. Руданського («Розмай»), М. Старицького («Ой не ходи, Грицю»), О. Кобилянської («У неділю рано зілля копала»), І. Микитенка («Маруся Шурай»), І. Сенченка («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»), Л. Костенко («Маруся Чурай») та багатьох інших авторів. 

На початку XIX століття пісню «Ой не ходи, Грицю» було перекладено німецькою, французькою та польськими мовами. Її використав Ф. Ліст у своїй фортепіанній «Українській баладі», а мелодію пісні «Віють вітри, віють буйні» – у фортепіанній п’єсі «Думка», які були створені під час перебування композитора в Україні.

Пісню «Віють вітри, віють буйні» використав І. П. Котляревський у своїй «Наталці Полтавці».

Перекази про легендарну дівчину цікавили багатьох поетів, письменників, драматургів. На жаль, фольклорні матеріали, якими користувалися автори минулого століття, до нас не дійшли. 

Історію Марусі Чурай докладно дослідив у 60-ті роки XX століття видатний український літературознавець та фольклорист Григорій Нудьга.

Тарас Шевченко використав мотиви «Гриця» в баладі «Коло гаю в чистім полі».

Протягом тривалого часу цікавився розповідями про Марусю Чурай Г. Квітка-Основ’яненко. Він зібрав про неї великий матеріал, який, на жаль, загублений разом з основним архівом письменника.

Павло Гарачук у книзі «Засвіт встали козаченьки» подає у своєму баченні «Ой, не ходи, Грицю та й на вечорниці».

Полтавська поетеса Світлана Солона у 2004 році в Полтаві видала поему «Остання сповідь Марусі Чурай», використавши для обкладинки статтю Євгена Путрі «Маруся, дочка замученного Гордія».

Історичний роман у віршах "Маруся Чурай" (1979) визначної української поетеси Ліни Костенко – один із вершинних творів української літератури, своєрідна енциклопедія духовного життя нашого народу в XVII ст. Висока драма любові вирує на тлі епічних історичних змагань, де доля легендарної Марусі Чурай тісно переплетена з долею України.

У фонді Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.П. Котляревсько є видання «Маруся Чурай» Ліни Костенко 1979 року видання з дарчим надписом авторки.

Музикознавець Леонід Кауфман у своїй книзі «Дівчина з легенди. Маруся Чурай»    доводив, що Маруся Чурай існувала. Книжка містить пісні, приписувані Марусі Чурай, народні варіанти, наслідування, переробки та мелодії до тих пісень. У виданні 1967 року – портрет Марусі Чурай роботи художника Ф. П. Самусєва. А у виданні 1974 року ілюстрації до книги зробила українська художниця Валентина Ульянова.

Михайло Борисович Степаненко – видатний український піаніст, педагог, композитор, музикознавець  у статті «Коло Марусі Чурай» досліджує коло осіб, причетних до життя і долі Марусі Чурай, збирачів кожної правдивої краплини її життя. Дослідження архівів козацьких реєстрів, аналіз фактів історії українського козацтва.

У статті «Джерело міфу про Марусю Чурай і сучасна інтерпретація цього образу» полтавський літературознавець Петро Ротач ставить під сумнів історичність постаті Марусі Чурай.

У незалежній Україні стара ідеологічна складова стала причиною замовчування і заховання багатьох розписів. Це стосується й монументальних розписів 1980-х років Володимира Колеснікова та Євгена Курбали. Парні розписи в залі очікування полтавського автовокзалу «Зустріч російських послів» і «Маруся Чурай» (1986) неприховано ілюструють переяславський міф про «воз'єднання братніх народів». Фрески в автовокзалі нині частково закриті від поглядів. Обидва панно були заручниками ідеології від початку. Панно «Маруся Чурай» мало символізувати віковічну боротьбу українського народу проти іноземних поневолювачів.

Образ Марусі Чурай досі залишається цікавим і незбагненним для митців. І кожен зображає її по-своєму.

Полтавський скульптор і живописець Волик Павло Іванович «Маруся Чурай» (1974, гіпс, розпис).

Художник Іван-Валентин Задорожний "Маруся Чурай" (1976-1977 рр.).

Василь Лопата відомий гравюрами-ілюстраціями до української поезії, прози, драматургії та фольклору. Це, зокрема, графічні цикли "Маруся Чурай" Ліни Костенко. Станкова серія чорно-білих ліноритів «Маруся Чурай» була виконана у 2000-2001 роках.

Прекрасний портрет Марусі Чурай створила українська художниця Ф. Матвієнко. 

Феодосій Гуменюк «Народна поетеса Маруся Чурай» (1986).

Безуглова Ліоліна Григорівна триптих офорт «Маруся Чурай» (1984).

Український художник, автор перших марок незалежної України, Олександр Івахненко «Чураївна» (1999).

Ніна Божко «Дума про Чураївну» (2007).

«Маруся Чурай» Марії Шнайдер-Сенюк (1972, вовна, ручне ткацтво).

Художник монументально-декоративного мистецтва, живописець Федько Володимир Петрович «Маруся Чурай» (килим, 1985).

У альбомі «Українська вишивка. Портрети видатних людей Полтавщини» Григорія Кисіля, заслуженого майстра народної творчості України, подано розробки-схеми портретів державних діячів, діячів української культури, літератури і мистецтва. Є в цьому альбомі і портрет Марусі Чурай.

У 1987 році в Полтаві споруджено і названо на честь легендарної дівчини «Співоче поле Марусі Чурай».

14 квітня 2006 року відкрито скульптуру легендарної піснярки Марусі Чурай біля академічного музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя (2006). 

Пісні Марусі Чурай стали безцінним скарбом української культури, що живе в серцях народу й надихає нові покоління митців.

Полтавський поет-пісняр Анатолій Лихошвай і композитор Василь Якубович присвятили пісню Марусі Чурай.

Композиторка Юлія Корженко подарувала відділу мистецтв свою нову книгу «Пісні, думки і балади Марусі Чурай». У фонді бібліотеки також є «Маруся Чурай - царівна української пісні», «Марусин птах» Юлії Корженко.

У відділі мистецтв представлене майстерно виконане полотно Євгена Івановича Пілюгіна «Чураївна», 2025 р.