Артист-філософ Борис Гмиря

                                  «Голосом Бориса Гмирі Україна з Богом  розмовля…»                                                                                                                    Дмитро Білоус

Чергова віртуальна екскурсія із циклу «Арт-мандрівки вулицями Полтави» мала назву «Артист-філософ Борис Гмиря». Вона була присвячена 115-річчю від дня народження Бориса Романовича Гмирі. 

Цей видатний український бас народився 5 серпня 1903 року в Лебедині на Сумщині в родині робітника-каменяра та швачки. Сім’я жила дуже бідно, і Борис після закінчення початкової школи в 11 років пішов у найми. 

Ось уривок із спогадів співака про раннє дитинство: «Наша родина була надзвичайно бідною, навіть хліб ділили ниткою, не кажучи вже про щось інше. З одинадцяти років замість того, щоб вчитися, я змушений був працювати – треба було допомагати родині. Пам`ятаю розмову з батьком після закінчення церковно-приходської школи: «Я дуже хочу вчитися. Віддай мене хоча б у міське училище, про гімназію я навіть і не прошу». «Я б з радістю тебе віддав, але ж там потрібна форма, калоші, книги, тобто додаткові витрати, а у мене одинадцятирубльова щомісячна зарплатня». 

Мати була щасливою, коли слухала його в Харкові в опері Чайковського «Євгеній Онєгін» в партії Греміна. Коли вона захворіла. Гмиря приніс з театру костюм Греміна, сам собі наклав грим і проспівав перед матір`ю знамениту арію «Любви все возрасты покорны…». А через два дні її не стало. 

У 16 років Борис Гмиря був різноробочим портового заводу, потім – вантажником у порту, матросом і кочегаром на шхуні у Севастополі. 1921 року повертається до Лебедина і здобуває місце секретаря земельного відділу. У 1924-1927 рр. працював в Решетилівці завідуючим сільським клубом, згодом – відповідальним секретарем товариства «Геть неписьменність» у Полтаві. 

Середню освіту Гмиря здобув на робітфаці уже двадцятисемирічним і відразу вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту. 

На четвертому курсі Бориса Гмирю запросили до навчання у класі талановитого професора П.В. Голубєва. За розпорядженням наркома освіти УРСР майбутній інженер Гмиря отримав право навчатися у двох вузах одночасно. І він з відзнакою закінчив інститут і консерваторію. 

На третьому курсі консерваторії Борис працював у Харківському академічному театрі опери та балету. 

А по закінченні її, у 1939 році, співака запросили солістом до Київського театру опери та балету імені Т.Г. Шевченка. Цього ж року Борис Гмиря став лауреатом Всесоюзного конкурсу вокалістів, отримавши другу премію. 

У 1941 році Борис Гмиря – заслужений артист УРСР. 

Війна застала його на відпочинку в Криму. З нею пов’язана найбільша драма в житті Гмирі. Під час Другої Світової війни опинився в оточенні ворога, звідки вже не міг вибратися, і залишився в окупованій Україні і, в чому його особливо звинувачували, співав при німцях. 

У квітні 1942 року Гмиря перебрався до Полтави, де з 1941 року на базі Полтавського музично-драматичного театру імені М.В. Гоголя було створено оперний театр. Борис Гмиря виконував тут сольні партії Рокко, Колена, Мефістофеля. 

Комендантом Полтави був Фуртвенглер, брат відомого композитора й диригента Вільгельма Фуртвенглера, який цінував музичний дар Бориса Гмирі. Він мав розпорядження Еріха Коха вивезти співака до рейху живим чи мертвим. 

19 вересня 1943 року німці, відступаючи, змусили театр виїхати з Полтави. Кілька місяців він перебував поблизу Кам’янця-Подільського, який звільнили 26 березня 1944 року. 

У 1944-1961 роках Борис Гмиря був солістом Київського театру опери та балету, де він був незручним, страждав від нерозуміння, дрібних капостей, від несправедливості, неможливості якнайповніше розкрити свій талант. 

У 1961 році Борис Романович остаточно залишає театр і розпочинає концертну діяльність. Випускали його лише в країни соцтабору, запрошення з капіталістичних держав йому або не вручали, або ж казали, що концертів не буде.

У доробку Гмирі 44 оперні партії, 75 арій, 300 українських народних пісень та романсів, 341 твір зарубіжної класики, 85 фрагментів з вокально-сценічних та симфонічних творів.

1 серпня 1969 року Борис Гмиря помер від інфаркту. 

33-тя квартира на Хрещатику, 15, у Києві, де у 1951-1969 роках проживав співак – справжній культурний осередок України, де 30 років відбувалися музичні вечори «Слухаємо Бориса Гмирю». Ініціювала проведення цих вечорів дружина Гмирі – Віра Августівна. 

Всього з 1971 по 2003 р. відбулося 250 концертів і відвідало їх понад 12 тис. шанувальників мистецтва Гмирі.
У Києві ім'ям співака названа одна з вулиць. Також вулиці імені Гмирі є в Полтаві, Харкові, Чернігові, Сумах, Лебедині, Дніпрі; на його честь названі музичні школи в Дніпропетровську, Лебедині, Харкові, Полтаві. З іменем Гмирі щорічно відбуваються дитячі фестивалі і конкурси.

Голос Бориса Гмирі знають і цінують в усіх куточках світу, але в Україні немає йому ні пам'ятника, ні музею.
Існує Фонд Бориса Гмирі, президентом якого є Ганна Василівна Принц.