Майстер-клас «Традиції декорування жіночої сорочки (Полтавщина. Гадяч)"

У відділі мистецтв, у форматі майстер-класу було організовано надзвичайно цікавий захід.

Творчі, натхненні й закохані у свою справу викладачі кафедри образотворчого мистецтва факультету педагогічної і мистецької освіти Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка: Тетяна Саєнко, завідувач кафедри образотворчого мистецтва, кандидат педагогічних наук, доцент, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Тетяна Батієвська, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри образотворчого мистецтва провели майстер-клас «Традиції декорування жіночої сорочки (Полтавщина. Гадяч)».

Щиро дякуємо Тетяні Валентинівні та Тетяні Вікторівні за надзвичайно змістовний, мотивуючий і корисний захід! 

Присутні не лише власноруч створили власний вишитий виріб, а й отримали багато цікавої та цінної інформації про особливості локальних традицій декорування, що відображають загальні риси Полтавщини! І тепер ділимося цією інформацією з вами:

Селище Веприк історично належить до Гадяцького козацького полку та є одним із ключових осередків формування гадяцької сорочки. Проте, окрім знаменитої вишивки синім індиго, у Веприку побутували й інші багаті локальні традиції декорування, що відображають загальні риси Полтавщини та козацької старшини.

Святкова вохриста колористика

Поряд із синіми сорочками, які вважалися дівочими або весільними, у Веприку створювали дорогі святкові сорочки в охрово-коричневій гамі.
● Нитки для них фарбували натуральними барвниками — дубовою корою, лушпинням цибулі або корінням рослин.
● Таке поєднання кольорів (коричневий, жовтавий, приглушено-золотий) вважалося шляхетним, стриманим та шляхетським.

Традиція «Білим по білому»

Як і на всій Полтавщині, у Веприку високо цінувалася вишивка «білим по білому».
● Ефект рельєфу та об'єму досягався за рахунок поєднання понад десяти рахункових технік на одному полотні.
●Для створення легких світлотіней білі нитки іноді підфарбовували у ледь помітний сіруватий чи кремовий відтінок.
● Особливим шиком вважалися чоловічі чумацькі та козацькі сорочки Веприка, вишиті біллю, які мали широкі рукави та символізували оберіг у далекій дорозі.

Буденні та стримані сорочки

Для повсякденного вжитку жінки Веприка вишивали сорочки невибіленими (суровими) або сірими нитками.
● Такий декор був менш марким, але через використання складних орнаментів виглядав акуратно та охайно.
● Зшивали пілки (шматки полотна) між собою тонкими декоративними швами за допомогою сірих ниток, що перетворювало конструктивні шви на частину декору. 

Локальні техніки та унікальний крій

Майстрині Веприка віртуозно володіли швами, які створювали ефект ажуру. Окрім лиштви та вирізування, тут активно застосовували:
●Солов'їні вічка та виколювання — утворення маленьких акуратних дірочок у полотні, що формували квіткові серцевини.
●Пухлики — специфічне збирання тканини на рукаві трохи нижче плеча (на уставках), що створювало пишний, об'ємний силует рукава.
● Зерновий вивід та ретязь — для оздоблення країв, коміра чи розрізу пазухи. 

Дослідити збережені автентичні зразки з Полтавщини та Веприка можна через фонди Полтавського краєзнавчого музею або завітавши на заходи Всеукраїнського центру вишивки та килимарства.
Вишивка кольоровою гладдю у селищі Веприк та на Гадяччині загалом — це особливий пласт народної культури. Вона суттєво відрізняється від відомої геометричної «гадяцької сині» та представляє рослинну орнаментику.

Цей стиль розвивався під впливом козацького бароко, а згодом — міської моди. Одяг з такою вишивкою часто називали «мальованками», оскільки пишні квіткові узори спочатку малювали на полотні олівцем чи вуглинкою, а вже потім «малювали» голкою.

Техніки вишивки гладдю

Майстрині Веприка використовували не рахункову (геометричну) гладь, а вільну гладь, яка дозволяла передавати об'єм, м'які вигини пелюсток та листя:
● Художня (тіньова) гладь: Стіжки кладуть не прямими рядами, а під кутом, вливаючи один колір в інший. Це створює ефект живопису та світлотіні.
●Полтавська гладь (із прикріпом): Довгі стібки, які покривають великі елементи (наприклад, пелюстки великих квіток), додатково фіксуються маленькими косими стібками, щоб нитки не провисали під час носіння та прання.
● Верхоплут та стебловий шов: Використовувалися для вишивання тонких стебел, вусиків рослин та контурів.

Кольорова гама

На відміну від суворої монохромності білих чи синіх сорочок, кольорова гладь Веприка вражала колоритом:
● Основні кольори: Приглушений червоний (вишневий, теракотовий), глибокий зелений (колір сухої трави або моху), темно-синій, теплий жовтий (вохра) та приглушений рожевий.
●Особливість: Традиційно уникали занадто «кричущих» або неонових хімічних відтінків. Навіть із появою фабричних ниток (муліне) купували гаму, яка імітувала натуральні рослинні барвники (кору дуба, лушпиння цибулі, ягоди бузини).

Мотиви орнаментів

Орнаменти сорочок-мальованок у Веприку відтворювали місцеву флору:
● Квіти: Найчастіше вишивали пишні троянди (рожі), півонії, жоржини, мальви, а також польові квіти — волошки та ромашки.
● Листя та плоди: Грона винограду, гілки дуба з жолудями, ягоди калини або суниці.
●Птахи: На святкових та весільних сорочках посеред квітів гладдю могли вишивати парних пташок (зозуль, солов'їв чи голубів), що символізували кохання та злагоду. 

Розміщення декору на сорочці

Кольорова гладь вимагала багато простору, тому її зазвичай розміщували на видимих частинах сорочки:
●Рукави: Пишні квіти вкривали майже весь рукав або пускалися «деревом життя» (вертикальними гілками від плеча до манжета).
●Манішка (пазуха): Дві широкі смуги квіткового орнаменту розквітали обабіч центрального розрізу.
● Комір-стійка та манжети: Оздоблювалися дрібними пуп'янками або квітковими гірляндами.