«Український Бердслей» Всеволод Максимович

Трагічна доля творів українського художника і графіка Всеволода Максимовича, самого митця – такою була тема арт-лекції «Український Бердслей» (мистецький проект «Видатні постаті культури та мистецтва»), яку провела 24 лютого головний бібліотекар відділу мистецтв Інна Загребельна.

Захід відбувся до 125-річчя від дня народження Всеволода Максимовича – уродженця Полтави. Про цього витонченого українського художника зламу століть, який працював у стилі модерн, майже нічого не знали до 1996 року. Саме тоді починають писати про повернення картин Максимовича.
По-перше, ті часи були позначені поверненням із забуття творів видатних художників, музикантів, письменників, імена та доробок яких несправедливо замовчувалися в часи тоталітаризму. А по-друге, у серпні 1996 р. в Національному музеї образотворчого мистецтва України вперше репрезентувалися полотна полтавця Всеволода Максимовича.

До збірки Національного художнього музею (на той час Всеукраїнського історичного музею ім. Т.Г. Шевченка) 26 робіт художника потрапили 1926 р. завдяки Федору Ернсту – одному із засновників музею, який у Москві натрапив на картини Максимовича. Дізнався, що той жив у Полтаві, мистецькою освітою і професійними навичками був зобов’язаний Івану Мясоєдову. Згодом, опинившись у Москві, відвідував студію І. Рерберга.

Зберегла роботи Всеволода Максимовича Надія Василівна Миколаєва (Новицька), в яку був закоханий художник. Картини художника-полтавця, які привіз Ф. Ернст до Києва, засвідчили, що стиль модерн лишив по собі помітний слід і в українській культурі.

Хоча картини Максимовича потрапили до музею, на довгі роки після смерті художника вони залишались маловідомими, зберігалися в запасниках. Здавалося, що ім’я В. Максимовича було вилучено з історії мистецтва назавжди. Адже в ті часи все, що не було соцреалізмом, викликало осуд влади.
Справжньою сенсацією стали роботи Всеволода Максимовича через 80 років на виставці «Перехрестя: Український модернізм. 1910-1930», що з тріумфом пройшла в США у 2006-2007 рр.
Саме тоді відбувається нове відкриття самобутньої творчості полтавського самородка і сплеск інтересу до неї.

Сьогодні Всеволода Максимовича по праву вважають символом українського модерну. Хоча життя його було дуже коротким, він залишив багату спадщину. Свої найкрасивіші декадентсько-естетські роботи – «Бенкет», «Карнавал», «Автопортрет» і «Поцілунок» Максимович написав в останні два роки життя.

Його чуттєві полотна, занурені в прадавність, відновлюють архаїчний культ плодючості. На них – нескінченні гірлянди з рослинних візерунків, якими обплетені персонажі, що скидаються на олімпійських богатирів.
Картини В. Максимовича, що займають центральне місце в колекції Національного художнього музею України, експонуються на міжнародних виставках. Шанувальники таланту Максимовича порівнюють його з Бердслеєм та Клімтом.

Відвідувачі заходу довідались також про стиль модерн, в якому працював В. Максимович та про найяскравіших представників цього стилю.
Цей напрям в мистецтві має багато обличь, у середині нього є кілька течій. Це виражається і в кількості назв цього стилю, різних в кожній країні: ар нуво, югендстиль, ліберті, модернізмо, тіффані, сецесія, національний романтизм та ін.

І в кожній країні «великий стиль» модерн поєднував орнаментальність, символізм, пластичність, декоративність з національними традиціями мистецтва. Здається, що всі напрямки культури гармонійно злилися у цьому стилі, щоб «заговорити» з людьми на мові мистецтва. Мабуть тому він, як і раніше, загадковий та привабливий.

Як завжди, лекцію супроводжувала презентація.

До заходу було підготовлено книжкову виставку.