Книжкова виставка «Моє життя – це моя пісня»

У відділі мистецтв Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського діє книжкова виставка «Моє життя - це моя пісня»: до 150-річчя від дня народження Кошиця Олександра Антоновича (1875-1944).

Олександр Антонович Кошиць – український композитор, хоровий диригент, педагог, етнограф, музично-громадський діяч; диригент театру Миколи Садовського (1912-1916), диригент Оперного театру (1916), Голова музичного відділу Міністерства освіти та мистецтв УНР (1917), Головний диригент Української Республіканської Капели (1919-1924).

В 1903-1905 рр. на Кубані збирав і записував козацькі пісні, які опублікував у збірці «500 кубанських народних пісень».

На початку січня 1919 року за дорученням Голови Директорії УНР Симона Петлюри разом з Кирилом Стеценком організував у Києві Українську республіканську капелу, яка в березні під його керівництвом була відряджена для пропаганди національного музичного мистецтва за кордон і з великим успіхом гастролювала в Європі, Мексиці, країнах Латинської Америки.

У 1919-1924 роках видатний «Щедрик» Миколи Леонтовича здійснив міжнародну подорож країнами Західної Європи, Північної й Південної Америки, відкривши світові Україну. Це відбулося завдяки закордонним гастролям Української Республіканської Капели (Українського Національного Хору) під орудою Олександра Кошиця. 1936 року «Щедрик» Леонтовича перетворюється на колядку «Carol of the Bells» і стає надбанням американської популярної культури. Про нього українці дізнаються з голлівудських фільмів, а не з власної історії.

1924 року Олександр Кошиць оселився неподалік Нью-Йорка, де керував різними хорами. На запрошення Осередку української культури й освіти, зокрема доктора мистецтвознавства Павла Маценка, Олександр Кошиць переїздить до Вінніпега (Канада), де вони разом відкривають Диригентсько-вчительські курси підготовки українських диригентів. Тут Олександр Кошиць навчав мистецтва диригування і читав лекції про українську пісню й музику. Курс таких лекцій він читав раніше в Колумбійському університеті США. Саме ці лекції стали основою праці «Про українську пісню і музику», перше видання якої вийшло в світ 1942 року у Вінніпезі, друге – 1970 року в Нью-Йорку у видавництві «Наша Батьківщина», а третє – англійською мовою також у Вінніпезі (1946).

У 1970 році в Нью-Йорку вийшла у світ збірка творів О. Кошиця «Релігійна музика», куди ввійшли: Літургії, канти і псалми, колядки й щедрівки. Обробку цих пісень О. Кошиць здійснив в 1944 році.

Спадщина О. Кошиця, як і цілої низки митців доби українського відродження, була майже невідома не тільки широкому колу шанувальників музичного мистецтва, а й фахівцям.

Ім’я Олександра Кошиця в Радянському Союзі майже не згадувалося, а твори не друкувались. Якщо деякі його обробки українських народних пісень інколи й виконувалися, то ім’я їхнього автора не називалося. Його ж власні світські і духовні твори не звучали взагалі. А якщо й знаходився сміливець-диригент, який виконував твір О. Кошиця, то, за доносами таємних агентів КДБ, які обов'язково були прикріплені до кожного, навіть найменшого колективу, завжди був суворо покараний.

Олександр Кошиць записав близько 1000 народних пісень, у тому числі від своєї матері в Тарасівці Звенигородського повіту й від кубанських козаків. Більшість цих записів втрачено, тільки частину з них опублікували сам О. Кошиць і М. Лисенко.