Постать Івана Котляревського в мистецтві

До 255-річчя від дня народження Івана Петровича Котляревського відділ мистецтв підготував перегляд літератури «Постать Івана Котляревського в мистецтві». 

Життя і творчість видатного українського письменника, класика нової української літератури періоду її становлення Івана Петровича Котляревського (1769-1838) тісно пов’язані з Полтавою.

До 200-річчя від дня народження великого українського письменника Івана Петровича Котляревського у Полтаві створено меморіальний комплекс – Садибу поета, якій присвячено путівник «Садиба І. П. Котляревського у Полтаві». 

Відтворення комплексу здійснювалося в основному за малюнком Т. Г. Шевченка та планом садиби 1837 року, знайденим у Полтавському обласному архіві. Реставратори врахували також спогади сучасників Котляревського, які бували в домі поета. 
У 1971 році на території Садиби І. П. Котляревського – філіалу літературно-меморіального музею І. П. Котляревського – встановлене погруддя письменника. 
Автор пам’ятника Г. Н. Кальченко.

У альбомі «Тарас Шевченко. Мистецька спадщина» репрезентовано малюнок «Будинок І. П. Котляревського в Полтаві». Враження Т. Шевченка від перебування в Полтаві влітку 1845 р. відобразилися у повісті  «Близнюки». 

Зокрема у творі є згадки про будиночок І. Котляревського, мальовничу панораму околиць та Хрестовоздвиженського монастиря, що відкривається з гори. 

Шевченко намалював його будиночок на тлі першого мурованого храму міста – величного Успенського собору, що є пам’яткою часів козацького Бароко й приваблює своїми пишними формами, багатством декору. Тут служив дияконом дід І. Котляревського – він купив цю садибу. 

Пам’ятний знак з нагоди відкриття садиби, становлений перед входом, являє собою обеліск із чорного лабрадориту з написом «З цієї садиби на весь світ пролунав голос першого класика нової української літератури Івана Петровича Котляревського. 1769-1838». Автор слів – письменник, літературознавець, краєзнавець Петро Ротач.

Стаття «Хата Великого Полтавця» Віталія Миколайовича Ханка у журналі «Пам’ятки України» про класичну для полтавського будівництва початку XVIII століття хату, що від 1751 року належала роду Котляревських. Вона в переліку 1846 року найвизначніших житлових споруд козацької фортеці, що сягають кінця XVII – початку XVIII століття.

Стаття «Всеукраїнські виставки в Полтаві» О. Собкович і О. Маричевської в журналі «Образотворче мистецтво» присвячена відкриттю пам’ятника І. Котляревському у Полтаві.

Нарис «Пам’ятники Полтави» знайомить з багаточисленними пам’ятниками міста. 

30 серпня 1903 року в центрі міста був встановлений пам’ятник І. П. Котляревському. На високому гранітному постаменті встановлено бронзове погруддя письменника. Автори пам'ятника – скульптор Л. В. Позен і архітектор О. І. Ширшов. У нижній частині постаменту – бронзові горельєфи із зображенням сцен з «Енеїди», «Наталки Полтавки». 

На граніті викарбувані слова із «Наталки Полтавки» та рядки Т. Г. Шевченка з вірша «На вічну пам’ять Котляревському». Похований І. П. Котляревський в парку, який носить його ім’я. 1900 року на могилі письменника був встановлений чотиригранний обеліск темно-сірого кольору. Автори – скульптор Л. В. Позен, художник В. О. Волков. На лицьовому боці обеліска – бронзовий барельєф І. П. Котляревського у лавровому вінку. Нижче – слова Т. Г. Шевченка:

«Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!»

У довіднику «Літературно-мистецька Полтавщина» є повна інформація про літературні премії, музеї, меморіальні дошки, пам’ятники на честь І. П. Котляревського. 
Його іменем на Полтавщині названо: Гадяцький фаховий коледж культури і мистецтв; одну з центральних вулиць м. Полтави, на якій 1903 відкрито пам’ятник І. П. Котляревському; понад півстоліття у будівлі Полтавського дворянського зібрання був кінотеатр імені Котляревського, який працював до 2010 року; Полтавську обласну універсальну наукову бібліотеку; Полтавський міський парк – пам’ятку садово-паркового мистецтва, на території якого знаходиться могила І. П. Котляревського; Полтавський міський багатопрофільний ліцей № 1.

Збірка матеріалів та фотодокументів  «Провінційний Архітектор», присвячена 100-річчю від дня народження видатного полтавського архітектора Л. С. Вайнгорта. Її упорядкував та видав відомий полтавський краєзнавець та історик Борис Тристанов. 
До книги увійшла праця Л. С. Вайгорта «Реставрація архітектурних пам’ятників в Полтаві (кінотеатр)» про будівлю кінотеатру імені І. П. Котляревського, яку реставрував свого часу Вайнгорт і яка зараз знов у руїні. У праці «Записки провінційного архітектора» Л. Вайнгорт згадує про відкриття садиби І. П. Котляревського і про проєкт будівлі Полтавської обласної бібліотеки.

Стаття полтавського мистецтвознавця Віталія Ханка «Графічні розмисли Анатолія Дяченка» в журналі «Образотворче мистецтво» висвітлює творчий шлях кременчуцького художника Анатолія Дяченка, який створював монументальні композиції в техніці кольорової ліногравюри. 
А. Дяченко працював над ілюструванням «Енеїди». Художник щедро наповнив книжкові композиції орнаментальним багатством, глибокою пошаною до славної Гетьманщини і до козаків, як до справжніх лицарів і захисників українського народу.

В статті «Харків Василя Кричевського» Дениса Вітченка згадується гравюра П. Д. Мартиновича до «Енеїди» І. П. Котляревського. 

Видання «Український естамп другої половини XX – початку XXI століття з приватної збірки Олексія Петренка» знайомить з приватною збіркою відомого полтавського колекціонера і мецената Олексія Петренка. 

До альбому-каталогу ввійшли 573 роботи 89 художників України, в тому числі ліногравюра «Пам’ятник І. Котляревському. 1969», гравюри «Садиба І. П. Котляревського. 1969» і «До дня народження І. П. Котляревського. 1994» полтавського живописця і графіка Володимира Павлюченка.

У збірці професорки Ольги Петрової «Мистецтвознавчі рефлексії» є стаття про графічну творчість київського художника Валентина Гордійчука, який проілюстрував поему «Енеїда» І. П. Котляревського. («Гордійчук В. Іл. до поеми І. Котляревського «Енеїда». Триптих. 1986-1987, пап./гуаш.»).

Книга «Нарбут. Студії. Спогади. Листи. [Реконструкція знищеного 1933 року «Нарбутівського збірника»] містить ілюстрацію до поеми «Еней та його військо» та ілюстрацію обкладинки видання «Енеїда Котляревського в зв’язку з оглядом української літератури XVIII стол.» Павла Житецького (Київ, 1919 р.).

В альбомі «Образотворче мистецтво Полтавщини. 1970-2005.» опубліковані твори членів Національної спілки художників. Серед них «І. П. Котляревський з персонажами своїх творів» (1979) полтавського митця Євгена Васильовича Путрі.

В альбомі Г. Кисіля «Українська вишивка. Портрети видатних людей Полтавщини» подано розробки-схеми портретів 18 діячів, серед яких і І. П. Котляревський. 

Григорій Олексійович Кисіль – заслужений майстер народної творчості України, який розробляв схеми ікон, портретів, орнаментів, шрифтів, тематичних композицій.

Видання «Нариси з історії української графіки XX століття» української мистецтвознавиці Ольги Лагутенко, у якому вперше за часи сучасного українського мистецтвознавства подано історію української графіки. 

Іван Іванович Падалка – український художник та педагог доби Розстріляного відродження. Учень Опанаса Сластіона та Михайла Бойчука. Серед його відомих робіт «Ілюстрація до поеми І. Котляревського «Енеїда». 1931» та «Обкладинка книжки І. Котляревського «Енеїда». 1931.».

Видання творів І. П. Котляревського 1965 року містить ілюстрації українського художника-графіка Анатолія Дмитровича Базилевича, а також: «Троянці. Барельєф Л. Позена.»; титульна сторінка першого видання «Енеїди» 1798 року видання; програма вистави «Наталка Полтавка» у виконанні української трупи М. Кропивницького в 1887 році; «М. Л. Крипивницький у ролі Виборного з п’єси «Наталка Полтавка»; «М. К. Садовський – Виборний, П. К. Саксаганський – Возний у п’єсі «Наталка Полтавка».

Анатолій Базилевич увійшов в історію як автор ілюстрацій до поеми Котляревського "Енеїда". В ілюстраціях до «Енеїди» (1969) художник вдало поєднує чорний і червоний кольори з пружним і виразним контурним рисунком, досягає необхідної комічності в змалюванні образів, особливо негативних. Репродукції до цього видання є у альбомі «Анатолій Базилевич» під упорядкуванням українського вченого-мистецтвознавця Михайла Криволапова.

Мистецтвознавиця Діана Клочко: "Через півтора століття після виходу "Енеїди" Анатолій Базилевич своїми ілюстраціями надав твору нового звучання, витворивши "козацький міф". У книзі «65 українських шедеврів. Визнані й невизнані» Діана Клочко запрошує до мандрівки історії українського мистецтва. У розділі «Згадати міф» представлені ілюстрації «Еней та його військо» Георгія Нарбута (1919) та «Венера і Нептун» Анатолія Базилевича (1967).

В історії розвитку українського театрального мистецтва 1819 рік, коли на сцені Полтавського театру було здійснено постановку п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка», став датою народження національного театру. 

Видання «Талан і талант (вистава-концерт та інше: сторінки історії українського театру» Тетяни Кінзерської, присвячене одній із найяскравіших актрис українського класичного театру («театру корифеїв») Є. П. Зарницькій. До книги увійшла стаття «Український «театр корифеїв» як практична школа», в якій висвітлено роль І. Котляревського у формуванні національної драматургії і режисури музичного театру та актора.

В Полтаві в 1815 р. було засновано аматорський театр, директором якого став Іван Котляревський, що й сам часто виступав на сцені. В 1819 році в полтавському театрі поставили «Наталку Полтавку». А з початком 60-х років влада її заборонила, мотивуючи свою заборону тим, що ціни на виставу занизькі.

Фундаментальне видання «Український театр XX століття: Антологія вистав» є зібранням театрознавчих «портретів» спектаклів театрів України XX – початку XXI ст. У розділі «Український театр 1900-х на шляхах оновлення парадигми «психологічного реалізму»» репрезентовані вистави «Наталка Полтавка» і «Енеїда» І. П. Котляревського.

Мистецтвознавче дослідження Володимира Корнійчука «Марія Заньковецька. Світова велич генія національного» допомагає осягнути чари акторського генія Марії Костянтинівни Заньковецької. Чудово зіграна нею роль на зорі українського кінематографу – Наталка («Наталка Полтавка», 1910). Так вона втілила на екрані добре знайомий і улюблений багатьма поколіннями глядачів образ. 

У книзі опублікований лист Панаса Мирного до М. К. Заньковецької: «Городяни запрошують Вас прийняти участь в виставі «Наталки Полтавки» під час святкування постанови пам’ятника нашому славному письменникові Котляревському… Ми певні. Що Ваша завжди прихильна до слави рідного краю душа не обділе нас своєю ласкою, а Ваше чуле серце не обмине теплою прихильністю до нашого благання і жаги – бачити рядом з такими талановитими виставниками «Наталки Полтавки», як Кропивницький, Саксаганський, Садовський і Затиркевичка, - і Вас, наша яскрава Зоре! Кропивницький і брати Тобілевичі з великою охотою згодилися на наші запросини, а славетний наш музика – Микола Віталієвич Лисенко пообіцяв прибути і виставити разом з «Наталкою Полтавкою» написану ним задля такого значного свята кантату на вічну пам’ять Котляревському…».

У книзі-альбомі «Світ Миколи Лисенка. Національна ідентичність, музика і політика України XIX – початку XX століття» висвітлено діяльність широкого кола культурних діячів. Велику сміливість треба було мати М. Лисенку, щоб у ті роки, роки жорстокої царської цензури, взятися за сюжет «Енеїди». Книга містить архівні фото пов’язані з творчістю І. П. Котляревського: обкладинку першого видання «Наталки Полтавки» І. Котляревського з музикою в упорядкуванні М. Лисенка, 1889 р.; фотографії виконавців опери «Наталка Полтавка»; афішу вистави опери М. Лисенка «Наталка Полтавка», 1903 р.; афішу першої вистави опери М. Лисенка «Енеїда», 1910; ілюстрації ескізів костюмів до вистави опери «Енеїда»; програму святкувань з нагоди відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві 1903 р.; обкладинку кантати М. Лисенка «Пам’яті Івана Котляревського, 1903 р.; фотографію групи українських письменників на відкритті пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві 1903 р.

«Кантати для хору та симфонічного оркестру» – це перше видання симфонічних партитур кантат Миколи Лисенка на слова Тараса Григоровича Шевченка. У 1898 році відлунням слів Шевченкової поезії зазвучала кантата «На вічну пам’ять Котляревському», написана Лисенком для хору, солістів та симфонічного оркестру. 

Написання кантати було лише початком великого організаційного процесу встановлення першого в Україні пам’ятника І. Котляревському і святкування з цього приводу, в якому Лисенко брав безпосередню та найактивнішу участь. Він турбувався про все: не лише про музичну частину концерту, а й про видання біографії митця українською мовою, про урочисті промови і про підготовку доповіді стосовно творчості Котляревського, про дозвіл доповідати українською; про те, що запросити високих гостей, створити широкий суспільний резонанс та про те, як буде виглядати у Полтаві місце урочистого святкування. Про складність підготовчого процесу свідчить і те, що тривав він 8 років (з 1895 до 1903), за які зусилля небайдужих українців було зібрано кошти на монумент, а за останній рік було упорядковано й концертну програму. І в цій боротьбі особливе місце було саме у кантати «На вічну пам’ять Котляревському».

У 1969 році українські композитори В. Д. Кирейко та А. П. Коломієць створили клавір «Іванів гай : кантата пам'яті І. П. Котляревського» на слова М. Т. Рильського.

У виданні «Українська класична опера» мистецтвознавиця Лідія Архимович дає розгорнутий аналіз найвизначніших оперних творів українських композиторів. Серед них «Наталка Полтавка» і «Енеїда» І. П. Котляревського.

Книгу Лариси Брюховецької та Анастасії Канівець «Українська анімація» присвячено 90-річчю української анімації. В оглядових статтях стисло висвітлено розвиток цього мистецтва від народження 1927 року на Одеській кінофабриці. «Енеїда» — повнометражний анімаційний фільм за мотивами однойменної поеми Івана Котляревського зроблений на кіностудії «Укранімафільм» у 1991 році. Займає 39-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

За словами художника-постановника Едуарда Кірича, він дуже пишається тим що ще у 1988 році, ще до відновлення незалежності України, в мультфільмі вже ним були намальовані кадри синьо-жовтого українського прапора. "Енеїда" 1991 року вважається першим повнометражним мультфільмом незалежної України. Над історією про Енея працювали режисер Володимир Дахно і художник Едуард Кірич, які до цього разом створили серію мультфільмів про козаків. Для них це була вже друга "Енеїда", оскільки вони разом працювали ще над короткометражним фільмом “Пригоди козака Енея” 1969 року.

У енциклопедичному довіднику Івана Лисенка «Втрачені шедеври України» висвітлюється історія втрат українських шедеврів як на території України, так і за її межами. Українські унікальні речі, архіви, художні картини чи музичні твори, внаслідок революцій, війн і всіляких катаклізмів активно вивозилися за кордон. Там вони перепродувалися, губилися, а часом і нищилися, або осідали в зарубіжних музеях чи приватних зібраннях. 

Найбільше українських шедеврів опинялося в Росії і сьогодні повернути їх немає надії. Зокрема, бібліотека і архів П. П. Потоцького (близько 20000 томів), у якій було 40 «Кобзарів» Т. Г. Шевченка, 3 книги, які особисто належали поетові, а також видання з автографами І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Костомарова, Марка Вовчка та ін. 

Серед рідкісних книг – раритети 13-18 ст. Був також великий архів з багатьма портретами, літографіями, фотографіями (бл. 10000 одиниць). У 1927 році П. Потоцький подарував свою книгозбірню і архів Києво-Печерському заповіднику в Києві, де сам працював науковим співробітником (перевіз в Україну 17000 одиниць книг та архівних матеріалів).  У 1938 П. П. Потоцький був репресований. Після його арешту всі коштовності були вивезені. Бібліотека І. П. Котляревського, яка формувалася в Полтаві в 10-30-х роках 19 ст. Це була невелика за обсягом бібліотека (не більше 500 томів), де були представлені твори зарубіжних письменників (Лафонтен, В. Скотт, Сервантес, Купер та ін.). Фактично вся його бібліотека загинула, лишилися тільки видання творів самого письменника, які містяться в Полтавському літературно-меморіальному музеї І. Котляревського.

Важко переоцінити значення постаті Івана Петровича Котляревського. «Любов до свого рідного народу і його мови, - відзначав І. Я. Франко, - що примусила Котляревського писати по-українськи, а публіку читати його писання і любуватися ними, не з неба впала, ані через ніч виросла, але мусила бути витвором довгої і славної історії України».