Вишивка Жидачівщини з колекції Музею народної архітектури і побуту ім. Климентія Шептицького

Нещодавно фонди відділу мистецтв Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського поповнила книга «Вишивка Жидачівщини з колекції Музею народної архітектури і побуту ім. Климентія Шептицького». 

За посиланням Ви можете перейти на сторінку Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького у мережі Facebook: 

https://www.facebook.com/1971MNAP/ 

746
В 85
Вишивка Жидачівщини з колекції Музею народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького. - Львів : Артклас, 2019 - . - (Мистецтво давнього стібка). Ч. 1. - 2019. - 92 с. : іл.

 

Це унікальне видання із серії «Мистецтво давнього стібка». Том 1. 

Його авторкою стала керівниця даного проєкту, викладачка художньо-естетичних дисциплін Львівського обласного Інституту післядипломної педагогічної освіти Ірина Вачкова.

У передмові видання авторка говорить: «…Кілька років тому у мене зародилася ідея створити серію альбомів вишитих речей із приватних та музейних колекцій під загальною назвою «Мистецтво давнього стібка», в яких будуть представлені давні українські орнаменти з певних місцевостей України. Передусім я зацікавилася територією Львівщини, де я проживаю. В архівах музеїв Львова та в приватних колекціях своїх друзів почала опрацьовуват матеріали, що походять з певних місцевостей Львівщини. Під час збору інформації та відвідин виставки «Великдень на Жидачівщині» в Музеї народної архітектури і побуту ім. Климентія Шептицького остаточно була вибрана назва першого тому видання «Вишивка Жидачівщини…».

Посилання на презентацію видання: https://youtu.be/YJ_NXNe-Bfs

Жидачів (Удеч) – нині одне з найбільших міст Прикарпаття. Перша письмова згадка про місто датується 1164 роком (згадується як Удеч або Зудечів).

У ХІІ – ХІІІ століттях у складі Галицького князівства з’явилася Жидачівська волость, яка згодом, після захоплення Галичини Польщею, стала Жидачівським повітом Руського воєводства. 

У 1939 році Жидачів отримав магдебурзьке право. За Австро-Угорщини був Жидачів був центром повіту, а з 1939 р. – районом. 

Із тексту статті «Художні особливості народного одягу Жидачівщини з колекції Музею народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицкого» наукового співробітника музею Любові Сварник: «…Залежно від історичного розвитку, звичаїв, різних можливостей (включно з економічними) кожна місцевість мала свої локальні особливості. Серед етнографічного розмаїття західного регіону України на особливу увагу заслуговує Жидачівщина… ».

Раніше, для інтерв’ю одного із Львівських видань, пані Любов наголосила: «Унікальний одяг Жидачівщини відзначається оригінальними елементами орнаменту, неповторністю композиції та особливого поєднання барв, що складають етнографічну метрику місцевості та одночасно виступають однією з різновидностей багатогранного у своїх формах народного мистецтва. Цей одяг є своєрідний і відрізняється від іншої вишивки із Львівщини. Особливість його є кольористика. По суті крій той самий, але саме уставка була тією етнографічною адресою». 

Наголосила науковець і на тому, що на Жидачівщині ткали не жінки, а чоловіки: «Чоловіче ткання дуже високого ґатунку з переборами, смужками та орнаментами. Таке можна зустріти тільки на Поліссі. Варто зазначити, що фантазія ткача впливала на повний твір…».

В анотації до видання вказано, що в книзі вперше публікується текст на основі експедиційних матеріалів, зібраних на Жидачівщині науковим співробітником Музею народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицкого» Любов’ю Сварник. 

У її статті подається характеристика художніх особливостей одягу цієї місцевості з термінологією, яка побутувала в кінці ХІХ – першій половині ХХ століття. 

Жидачівщина – це один із небагатьох районів, де вишивка тісно поєднана з ткацтвом, тож у виданні також представлені фрагменти таких одягових тканин. 

Фотофрагменти подані в натуральну величину з показом вивороту вишивки та ткання. 

Подані взори можна використати для створення копій, оздоблення сучасного одягу та будь-якої іншої творчості. 

Видання для учнів, студентів і викладачів мистецьких вузів, різнопрофльних фахівців у колі зацікавлень яких є давній народний одяг, колекцонерів та широкого кола поціновувачів української народної творчості, всіх, хто прагне відтворити автентичні зразки української вишивки. 

«…Наші українські традиції й усе, що з ними пов'язане, завжди гріли моє серце. І цим теплом я старалася ділитися з тими, хто потрапляв у моє родинне чи професійне середовище. Втілюючи мрії людей, які долучилися до видання цієї книги, я усвідомила, що здійснилася й моя! Мії збуваються!», - цими словами авторки Ірини Вачкової завершується передмова до книги. 

Щоб дізнатися більше та переглянути книгу «Вишивка Жидачівщини з колекції Музею народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького» після карантинних обмежень, обов’язково завітайте до відділу мистецтв ПОУНБ імені І. П. Котляревського. 

На часі, пропонуємо переглянути світлини із книги. 

Сподіваємося, що у майбутньому чудові ідеї Ірини Вачкової будуть реалізовані і серію «Мистецтво давнього стібка» обов’язково доповнять і вишивки Полтавщини. 

До речі, Музей народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького у червні мав би відкрити виставку із приватної колекції Олександра Опарія (Oleksandr Oparii) про полтавські сорочки. 

І хоч карантин завадив повноцінній презентації, працівники музею та відомий колекціонер і викладач кафедри художнього текстилю ЛНАМ демонструють фрагменти збірки у відео форматі: https://youtu.be/i-LoDBo00Js